Суспільне мовлення можливе тільки в ліберально-демократичному суспільстві. Про це в студії «Громадського радіо» розповіли Лариса Мудрак заступниця голови Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення та Звіад Корідзе, незалежний експерт з Грузії.
Лариса Мудрак: «У 1997 році був перший законопроект про суспільне мовлення в Україні. До цього дня існує плутанина між громадським та суспільним мовленням. І сьогодні на конференції уже почали говорити про те, що приватного мовника теж потрібно вважати суспільним мовником.
На сьогодні ми маємо «Закон про суспільне мовлення». Такий довгоочікуваний і я би сказала мені дуже хотілося його критикувати, але зараз не час критики, а час дій. Я вважаю, що величезна відповідальність зараз всіх, і я цей процес бачу, дає мені надію, що 1 січня 2015 року ми будемо мати startup суспільного мовника на базі державного мовника» – сказала вона.
Звіад Корідзе: «Суспільне мовлення – мовлення, яке розвивається в тому суспільстві, в якому вектор розвитку ліберально-демократичний і це суспільний мовник. Це єдиний спосіб консолідації демократії. Не у демократичному оточенні, не в демократичному світі суспільного телебачення немає.
Ми не говоримо про назву, ми говоримо про сутність. У назві можна сумніватися і суспільний мовник у США, який не несе той тягар, який є на суспільних мовниках. По суті воно інше. Те, що в Росії назвали в 90-х роках це суспільний мовник, то одразу це була приватна компанія. Приватна компанія не може бути суспільною. Тому суспільний мовник – це компанія, яка працює на консолідацію демократії.
Для цього потрібен суспільний мовник у тому суспільстві, де є бажання демократично розвиватися.
Ми маємо все обдумати та усвідомити, що відбулося 17 років тому? Чому тоді не вийшло і чому протягом 17 років не вийшло суспільне мовлення в України. Так само довго не виходило і в Грузії. І ще є один поворот на шляху становлення суспільного мовника і це також важко виходить» – розповів він.
Лариса Мудрак: «Дуже багато суспільних мовників існують за абонплату і мені ця формула дуже зрозуміла і чітка. Це запит громади, вона своїми абонплатами фактично підтримує мовника і мовник виконує громадське замовлення. Як правило, суспільні мовники – це джерело збереження етносу демократії, національної культури, національних традицій. На жаль, на приватних комерційних мовниках у такому об’ємі зберегти це надзвичайно важко.
Як тільки зникає вплив на медіа, вони відроджують свою сутність. Це як природа речей, вона стає на місце. Суспільний мовник – це природа речей існування суспільства. А ми отримали Революцію Гідності, а від так суспільство у його єстві фактично лише зараз. Суспільний мовник не є прибутковим ніде» – сказала вона.
Звіад Корідзе: «Якщо в суспільстві працює суспільний мовник, то в тому суспільстві не буде ніколи потреби в революції, не буде потреби в переворотах, бо це все переходить в іншому дискурсі у мовників з різних верств суспільства. В пострадянському середовищі присутній ще один міф, що абсолютно незалежних ЗМІ в світі не існує. Я завжди наголошую на тому, що незалежні ЗМІ таки існують.
В Росії, я думаю, також є невелика частина суспільства, яка хоче демократичних змін. Але там політична воля настільки сильна, що там не присутній суспільний мовник. Ось це один серйозний крок, який має зробити українське суспільство.
В 2005 році, коли грузинські медіа почали переходити на суспільне мовлення, тоді також були проблеми. Але Законом регламентувалося, що на базі телебачення має формуватися суспільне мовлення. Але, не дивлячись на це і досі одна з проблем – це робочий колектив суспільного мовлення. У них ще залишилося корпоративне мислення, вони вважають, що це телебачення їх. Якщо всі ці люди, які працюють в регіональних і державних ЗСІ, якщо вони будуть так підходити, що – це моє. І ви проводьте які хочете реформи, але ми залишаємось тут» – розповів він.
Розшифрувала Катерина Костюк
