Будинки у селі Невське, знищені російською армією/Фото: Яніна Львутіна/Громадське радіо
Без світла, зв’язку та інтернету понад вісім місяців живуть люди у селі Невське Луганської області. Із 3 березня по 28 жовтня населений пункт був окупований.
Постійні вибухи та прольоти авіації просто над головою — такі реалії Невського. Понад місяць тому Збройні сили України звільнили населений пункт. Але село фактично перебуває на лінії фронту — за 7 кілометрів вже окупована територія, розповідає поліцейський Віталій:
«Проводимо стабілізаційні заходи. Щойно ЗСУ дозволяють зайти до населеного пункту, ми одразу заходимо і починаємо виконувати свою роботу».
Читайте також: У Бахмуті люди помирають від поранень і хронічних захворювань, тому що не можуть отримати допомогу — журналістка
За вісім місяців окупації росіяни наробили у селі чимало лиха, каже поліцейський. Селяни вже написали правоохоронцям близько сорока звернень громадян.
«Щодня отримуємо три-чотири заяви, а, можливо, й більше. Фіксуються воєнні злочини, якщо такі мали місце. Також фіксуються руйнування майна, крадіжки майна, пограбування, насильницькі дії над громадянами України. Це все скрупульозно збирається і надалі приймається відповідне рішення згідно із законодавством».
Ми розмовляємо з Віталієм, а у цей час над нашими головами пролітає авіація. Заради власної безпеки переміщуємося в один із будинків. До війни у Невському проживали понад 600 людей. Зараз лишається — 153. Місцеві бояться повернення до села росіян, каже господар будинку Віктор:
«Із гаража витягували машини. Деякі викидали. Дехто розстрілював машини. Дехто забирав. Забрали начисто речі. Усі забрали. Телефони усі забрали. Залишили нас бомжами. Тому що їм треба поранених вивозити чи за пігулками їхати. А самі забирали машини та вивозили їх у посадки чи ліси, щоб тікати. А нас змушували, щоб ми брали речі і йшли на Кабан, або на Сватове пішки. Ну ціль, щоб ми пішли звідси, а вони — щоб залишилися у наших будинках доживати. Де будиночки залишалися цілими, люди ж виїжджали, а вони ходили будинками і забирали речі. Все вантажили у машини і вивозили, як пояснили, — на Луганськ».
Із початку повномасштабної війни у селі закрився єдиний працюючий магазин. Аптеки тут ніколи і не було. Більшість із тих, хто залишився — пенсіонери, тож потребують медикаментів, каже жителька Ніна Петрівна:
«Немає у нас медичної допомоги. Мені важко. Ну, замовляємо. Хлопці можуть привезти, — солдати. У мене високий тиск. Мені потрібно щось від тиску. Чотири дні не можуть стабілізувати. У мене 220, 210, 190 через обстріли. Сиділи з дідом обідали і раптом — обстріл. Прямо перед вікном. Як нас не зачепило?»
Зараз українська влада, волонтери та військовослужбовці допомагають місцевим. До Невського привозять продукти, ліки. Найближчим часом обіцяють привезти будівельні матеріали, щоб підлатати дахи та вікна у пошкоджених будинках. Разом з поліцейськими розвозимо по дворах хліб. Галина Вікторівна бере на себе та сусідів. Каже, попорається по господарству і рознесе. А разом із тим і потеревенить з ними, бо коли була окупація — усі сиділи у своїх підвалах.
«Мені 62 роки. Ніколи нікуди не виїжджала. У мене господарства повно. Дуже раді, що Україна повернулася! Щодня молимося. Сьогодні прильоти були, мало мене не вбило. Господи, передай тому Путіну, та ми ж не просили, щоб ти нас від чогось звільняв! Від хат, від господарства», — говорить Ніна.
Читайте також: «Не мали води, їжі та можливості врятуватись»: у Ямполі окупанти заморили голодом вовків
Цього ж дня разом із поліцейськими волонтери вивезли трьох людей. До Невського вони прийшли пішки із сусіднього села Макіївка. Росіяни знищили їхні домівки. Поліцейські відвезли їх до родичів у Слов’янськ.
Яніна Львутина, Луганщина, Громадське радіо
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS