Завдяки онлайн-трансляції нас дивилися у США, Ізраїлі, Молдові: як працюють одеські театри на карантині?

Завдяки онлайн-трансляції нас дивилися у США, Ізраїлі, Молдові: як працюють одеські театри на карантині?

Відсутність глядачів, спектаклі онлайн та фестивалі наживо — театрали дуже тяжко адаптуються до карантинних обмежень. Адже зали на кілька тисяч місць відкриють не скоро, та й відновити репертуар за умови відсутності репетицій — важке завдання.

Від початку карантину театри України стоять порожні. Ще у перші дні актори проводили репетиції у масках, але дуже швидко припинили. Нині, коли карантин починають послаблювати, з’явилася надія на повернення вистав на сцени, а глядачів — у зали, вважає головний балетмейстер Одеського українського театру, актор Павло Івлюшкін. У його життя карантин окрім луни у порожніх залах приніс новий формат — ютуб уроки акторської майстерності для дітей.

Павло Івлюшкін/Фото: Юлія Афанасьєва

 «Дуже багато у мене народилося під час карантину нових ідей щодо онлайн роботи з дітьми дистанційним і з’явилася можливість робити передачі для ютуб каналу, які завдяки карантину я відкрив», — говорить Івлюшкін.

Канал має попит, маленькі актори пишуть Павлові листи. Проте це — не повні зали, в яких зовсім інша енергетика. Актор Павло Івлюшкін зізнається — скучив за живим спілкуванням з глядачем:

 «Я думаю, що будь-хто розуміє, що жива вистава і жива присутність у залі — це трохи інша енергія, інше сприйняття і інший радіус поглядів на все. Це зовсім різні речі. Тому що дивитися на екрані і бути присутнім у залі — це різні-різні речі».

Поки що відкриття театрів — не у пріоритеті. Тому актори почали шукати вихід своєї енергії. І не тільки у власних ютуб-каналах чи онлайн зустрічах, розповідає піар-менеджер Одеського академічного театру музичної комедії ім. М.Водяного Тетяна Орел:

«Артисти дуже страждали на карантині, тому що артист не може жити без глядача, артист не може без творчого процесу. Виспалися, відпочили тиждень-другий, нагулялися, як це було можливо, і захотіли щось робити, щось творити».

Тоді з’явилася ідея онлайн спектаклів. Це не просто архіви, це можливість дивитися спектаклі разом з тими, хто у них грає. Такий ефект спільності, який додає пікантності перегляду, розповідає  Тетяна Орел:

«Принцип був такий: ми не просто вивішували посилання, і людина могла зайти, скажімо, на ютуб наш канал і на сторінку в соцмережі, а у нас був формат спільного перегляду. Ми анонсували покази, і о 20.00 всі збиралися і дивилися спектакль. Було дуже атмосферно у тому сенсі, що люди дивилися спектаклі разом з артистами, які працювали у цьому спектаклі. І ми могли побачити наших корифеїв, які грали на сцені 20, 30 років тому. У цьому плані було дуже цікаво і молодим артистам, і нашим глядачам».

Якщо раніше задля того, щоб подивитися певну виставу з репертуару конкретного театру, треба було приїхати до закладу, тепер насолодитися грою акторів можна з будь-якого куточка не тільки України, а й світу. І це надихає акторів, розповідає Тетяна Орел:

«Це розширило кордони. Говоримо, що карантин — це погано, ми не працюємо, ми скучаємо, немає соціалізації. Але в цьому контексті я бачу великий плюс: ми розширили, у нашому залі в Одеському академічному театрі музичної комедії 1282 місця. А завдяки цій онлайн-трансляції нас дивилися люди у США, в Ізраїлі, в Молдові, у Казахстані… Нам писали такі відгуки, такі листи, що це новий крок у всьому цьому, і це було дуже приємно».

Саме завдяки натхненню народився перший селфі-спектакль.

Хто з маскою на обличчі, хто — у хатньому вбранні. Так за допомогою селфі-камер одеські актори театру музичної комедії ім.Водяного знімали спектакль «Мойдодир». Ідея народилася з карантинних обмежень, коли директор театру Яна Редько запропонувала новий формат, розповідає піар-менеджер Одеського академічного театру музичної комедії ім.М.Водяного Тетяна Орел:

«Далі було все як в театрі. Розписали ролі, обрали, хто Мийдодир, хто Тотоша, хто вулицями ходив. Все розписали, роздали слова. А далі вже починає діяти творчий дар, що сидить в артистах. І вони почали всі креативити, хто як запише свій шматочок. Хтось з кимось об’єднався, хтось з кимось включався, хтось у щось одягався. І ось народився такий чудовий ролик».

Після першого вдалого онлайн досвіду актори почали знімати проєкт «Театральна кухня». Це не просто рецепти на відео. Кожний випуск — шедевр, розповідає Тетяна Орел:

«Є відгуки. Чим все це цікаво. По-перше, тим, що творчі люди зайняті. По-друге, тим, що ми бачимо відгуки живі. У нас є велика кількість платформ в соцмережах, …і ми бачимо ці відгуки і читаємо: я приготувала майонез за рецептом Ірини Ковальської, а я випікала пиріг за рецептом ще когось. Другий момент — це подача. Хтось жартував, хтось — хохмив, хтось — цілі спектаклі зробив, як Наталя Ткачук, яка готувала гуся із дітьми».

У новий формат перейшли навіть фестивалі. Попри всі обмеження, в Одесі вирішили не скасовувати традиційний фестиваль «Акація-фест». Це вже візитівка міста. Зазвичай білети на фестиваль розкуповувалися за кілька тижнів до початку. Цього ж року до показів та скетчів доєднати була можливість у кожного. Адже онлайн формат не знає обмежень, розповідає піар-менеджер Одеського академічного театру музичної комедії ім.М.Водяного Тетяна Орел:

«Символ нашого фестивалю — це човен «Біла акація». Ми умовно цей човен завели до Карантинної гавані. Всі, хто хотів зайти на борт цього човна, могли зайти на сторінку театру в фейсбуці, підписатися на неї і умовно вважатися на борту нашого фестивального човна».

Кожний показ або фестивальна подія починалися зі звуку морських сигналів. Але сам фестиваль вийшов неповторним, адже навіть його організатори не знали точно, що буде у програмі, розповідає Тетяна Орел:

«Наші артисти….. отримали завдання – підготувати відео. Ніхто не обмежував їх у жанрах: хто хотів співати, той співав, хто хотів читати вірші про Одесу, той читав вірші, хто хотів записати рецепт якось блюда одеської кухні, той писав Одеську кухню. Наша директорка – Яна Григорівна Редько – записала….. відео, як вона готує форшмак. Вона в нас майстер з форшмаку, ми це знаємо».

Онлайн формати можуть бути нескінченними, визнають театрали. Проте це — зовсім інший жанр, і актори скучили за справжньою сценою.  Саме тому, попри відсутність жодних термінів,  кожен театр планує, як буде виходити з карантинної паузи, ділиться головний балетмейстер Одеського українського театру, актор Павло Івлюшкін:

«У кожного театру, як не дивно, з’явилися свої регламенти. Я не знаю, з чим це пов’язано. Наприклад, оскільки я головний балетмейстер нашого українського театру, театру Василя Василько, ми зараз вийшли, починаємо репетиції, вводи акторів, у нові спектаклі, і з 1 червня нас відпускають у відпустку, тому далі невідомо, що буде. У театрі опери та балету я чув, що вони з 23 травня починають репетирувати, але я не знаю, коли відкриваються сцени. Я так розумію, що ми від міністерства культури чекаємо на сигнал».

 Отже, справжнім театралам доведеться ще досить довго чекати на вистави. Щодо альтернативних майданчиків, то до них черга дійде ще пізніше, вважає актор Павло Івлюшкін:

«Комерційні спектаклі, ті антрепризи, що ми робимо, я думаю, будуть не раніше, ніж вересень-жовтень, бо коли театри всі відчиняться, я думаю, що орендні дні будуть заповнюватися репертуарними спектаклями».

Коли актори відновлять репетиції в повному обсязі — невідомо. Але точно відомо, що робити це онлайн більшість акторів не збирається. Адже театр — це живе мистецтво, наполягає Павло Івлюшкін:

«У пріоритеті, звичайно, живі зустрічі, тому що багато хто, що стосується інтелектуальних речей, пропрацювання вистав, їх неможливо зробити онлайн, через трансляції, ці речі потребують не віртуальних, а справжніх зустрічей, живих».

Юлія Афанасьєва, Громадське радіо, Одеса

Завдяки онлайн-трансляції нас дивилися у США, Ізраїлі, Молдові: як працюють одеські театри на карантині?
0:00
/
0:00

Останнi новини