Тетяна Трощинська
Зеленський — найвпливовіша людина 2022 за версією «Time»: чому українці все ж мають право на критику?
Автор
1x
Прослухати
--:--
--:--
Президент України Володимир Зеленський став найвпливовішою людиною у світі за опитуванням читачів та читачок журналу «Time» за 2022 рік. Список «TIME 100» редакція журналу обрала та оголосила сьогодні.
І це працює на Україну, немає жодних сумнівів. Проте реальність, в якій живе і воює українське суспільство, відрізняється від обкладинок журналів.
Не президент веде суспільство, а суспільство вимагає від президента такої рішучості, хоробрості
У короткому профайлі президентові України, який написав Джо Байден, сказано, що «у президенті Зеленському народ України має лідера, гідного їхньої хоробрості та стійкості, оскільки громадяни всієї країни — власники магазинів і солдати, кравці та водії вантажівок — борються за свої домівки та свою свободу. Кожного разу, коли ми розмовляємо, я чую в голосі президента Зеленського невблаганну рішучість людини, яка глибоко вірить у свій обов’язок перед своїм народом і щодня виконує урочисту відповідальність вести свою націю у цю темну й важку годину».
Він пише, що прикладом президента Зеленського надихнулися народи вільного світу. Й інші лідери, так.
Президент Польщі Анджей Дуда розповідає журналістам у Києві, як на початку повномасштабного вторгнення рф вони ночами з українським президентом розв’язувати питання постачання зброї в Україну. Президент Франції перед виборами навіть не голився і почав з’являтися на публіці в кенгурушці аля Зеленський.
Читайте також: 10 основних тез із інтерв’ю Зеленського для «Time»
В американському суспільстві Зеленський став героєм мас-культури: американське видавництво «TidalWave Comics» випустило його комікс-біографію.
Україні це корисно і вигідно, цим ми привертаємо увагу до нашої боротьби, цим ми підтримуємо солідарність світу з Україною. Але дуже важливо розуміти, що наша українська реальність нікуди не поділася. Це втрати, біль, боротьба, втрати, біль, боротьба. І віра в перемогу, звісно.
Але українське суспільство не таке сліпе, щоб йому було достатньо коміксу. І це президентській команді важливо зрозуміти в їхніх комунікаціях всередині країни.
Бо це не президент веде суспільство. Це суспільство вимагає від президента такої рішучості, хоробрості, дій. Це є ключовим і варто це визнати.
Я намагаюсь не порушувати мораторій на критику, у нас же навколо ворожі ІПСО. Але коли раптом з виступу президента в Давосі ми дізнаємося, що після авіаудару, завданого російською армією тиждень тому по селищу Десна в Чернігівській області, загинули щонайменше 87 людей, — це не критика.
Це здивування: чому президент Зеленський вперше це каже під час Всесвітнього економічного форуму?
Ці люди – не риторична фігура чудових президентських спічів. Це наші люди. Це чиїсь сини, дочки, батьки, онуки. Україна не має дізнаватись про такі речі з телевізора в Давосі. Українське суспільство мало б дізнатись це від президента першим.
Бо попередньо говорилось про 14 загиблих. І потім мовчанка взагалі.
Бо ми не бачимо розмови на рівних із суспільством про ціну перемоги.
Ставити запитання нормально
Ще одне.
Навіть Олексій Арестович знає, що існує 4 емоційних фази переживання катастрофи, якою є і війна. І є навіть апробовані рекомендації про комунікації під час кожного.
На героїчній фазі, окрім горя і втрати, відчуття, що зруйновано життя, є дуже сильний альтруїзм: люди відкривають в собі найблагородніше, рятують, діляться останнім. Це «тракторні війська», Чорнобаївка, мітинги з українськими прапорами супроти російських танків, подвижництво волонтерства, зрештою, «рускій воєнний корабль» (автор фрази, правда, виявився не той, але якщо це задля його безпеки, то нехай).
У селі Білозерка на Херсонщині перекривають дорогу російським окупантам.
Ті стріляють в повітря, але місцеві безстрашно скандують: «Слава Україні!»
russian occupiers shoot in the air while residents of Bilozerka in the Kherson region fearlessly chant: ‘Glory to Ukraine!’ pic.twitter.com/jVFWMBMKcF
— Громадське радіо (@HromadskeRadio) March 14, 2022
На другій (її називають фазою «медового місяця») — це емоційний кайф, що ми вижили й дожили аж до місяця! До двох! Це пес Патрон, котики й песики на позиціях наших ЗСУ, шалений збір коштів на армію, героїзм захисників та захисниць Маріуполя і думки рано й увечері про них по всій країні.
Ми полюбили навіть декого з міністрів і примирились з голосом Ірини Верещук – це етап, що обіцяє перемогу ось-ось. Але «ось-ось» немає. І це реальність.
Тому неминучою є фаза розчарування: люди починають ставити запитання. Виникають сумніви. Люди не готові до довіри наосліп. Потихеньку виростають паростки критики. І це НОРМАЛЬНО.
Читайте також: «Плагіат — не помилка, а порушення». Що не так із відповіддю Зеленського студентам про міністра Шкарлета
Просто треба знати й розуміти, що ми вже втомилися від пса Патрона. Ми виснажені й тому дуже уважні до обіцянок, які не справджуються, помічаємо похмуру реальність, усвідомлюємо довгий і важкий шлях до перемоги й повернення до «нормального» життя.
Люди взялися за маленькі рутинні індивідуальні проблеми, багато хто відчуває, що не здатний на подвиг. І тут дуже важливий голос лідерів, які говорять з громадянами, з суспільством чесно.
Сумніви в лідерах загалом нормальні. Ми ж знаємо, що Борис Джонсон — наш улюбленець і кумир — досі всередині самої Британії перебуває під стрілами критики щодо «ковідних вечірок» під час карантину, коли він брехав суспільству.
Їм можна сумніватися. І нам також.
Є ще четверта фаза в переживанні катастрофи — відновлення, у нашому випадку — і країни, і самих себе. Але нам до неї ще допрацювати й дожити. І у всіх вона буде різною, залежно від ресурсів, стану, втрат. І це також треба розуміти.
Щоб ми у неї увійшли більш-менш притомними, як суспільство, ми заслуговуємо на інший рівень розмови.
Нам важливо розуміти — несуперечливо (не в одному інтерв’ю одне, в іншому — інше), а саме несуперечливо:
- цілі війни — як їх бачить президент країни;
- що для нього є перемогою;
- яка ціна війни — не для заламувань рук і критики, а для шани й честі нашим загиблим;
- що є нашими спільними цінностями — як це бачить президент.
Чи демократія — все ще наша цінність. Чи правда — все ще наша цінність, а брехню ми ненавидимо. Чи боротьбу усього народу з ворогом ми відрізняємо від передвиборчої кампанії.
Це щонайменше.
І насамкінець. Ви ж не пропустили, що, окрім президента, до сотні найвпливовіших людей у світі з українців увійшли також головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний і українська журналістка, головна редакторка Української правди Севгіль Мусаєва?
Правда ж, не пропустили? То поширюйте і це, це важливо.
Слухайте також: Виникає запитання, чому аудіозапис білоруського КДБ з’явився в 2021-му — Севгіль Мусаєва про вбивство Шеремета
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
