В медиа нет образа женщины, которая воюет, — Максим Бутченко о новой книге

Максим Бутченко завершит свою трилогию о войне книгой о разных женщинах, которые пошли воевать в АТО

Ведущие

Лариса Денисенко,

Ирина Славинская

Гостi

Максим Бутченко,

Вікторія Наріжна

В медиа нет образа женщины, которая воюет, — Максим Бутченко о новой книге
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2016/05/hr_hh_2016-04-19_butcenko_narigna.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2016/05/hr_hh_2016-04-19_butcenko_narigna.mp3
В медиа нет образа женщины, которая воюет, — Максим Бутченко о новой книге
0:00
/
0:00

Журналист и писатель Максим Бутченко завершил работу над книгой, посвященной женщинам на фронте, и вместе с ним активистка «Сестринской сотни» Виктория Нарижна рассуждает о медийном образе «женственной женщины» в контексте войны.

Ирина Славинская: Журналіст Максим Бутченко нещодавно закінчив роботу над рукописом про жінок війни. Розкажіть про неї більше. Що вас спонукало зайнятися цією темою? Адже взагалі в Києві дуже мало жінок, які послідовно артикулюють тему участі у війні жінок. А чоловіків, які про це говорять, то й зовсім не можна пригадати.

Максим Бутченко: У меня уже есть несколько книг о войне: первая — о ее причинах, а вторая — о ее последствиях. А потом зародилась идея написать об отношениях мужчины и женщины на войне. Писатель не всегда представляет, куда его может завести идея, и в определенный момент я пришел к тому, что мне необходимо пообщаться с этими людьми, с женщинами, парамедиками, бойцами, чтобы их понять. Я ездил в зону АТО, разговаривал с ними. И после общения со многими женщинами я пересмыслил многие вещи. Во-первых, я переосмыслил степень участия этих женщин в этой войне.

Ирина Славинская: Генштаб називає офіційну цифру в 7%.

Максим Бутченко: В количественном отношении здесь тяжело мерить цифрами. Давайте мерять степенью вовлеченности этих людей, их результатами.

Я постепенно начал находить контакты. Узнал женщину, которая является сапером, женщину, которая являтся гранатометчиком, разведчиком. Есть множество таких примеров, которые воодушевляют не меньше, чем истории мужчин. Но о них мало кто знает. Мы знаем героев ДАП, но не женщин, которые воюют наравне с мужчинами и заслужили боевое уважение. Очень мало есть такой информации в СМИ, и у нас нет образа воюющей женщины.

Когда я пообщался с ними, то очень вдохновился и быстро оформил этот материал. Я встречался с ними, звонил им на фронт, расспрашивал все, начиная от мелочей в быту, до отношений с мужчинами и их мотивации, почему они пошли на войну.

Различия между этими женщинами очень явные, поэтому в книге есть две сюжетные линии: линия бойца, который стал на войне инвалидом, и есть несколько архетипов женщин на войне. Основа этих героинь — это реальные, до сих пор воюющие женщины. После встреч с ними я переоценил войну как таковую. Это война не только мужчин, это война и мужчин, и женщин.

Лариса Денисенко: Що жінки казали про мотивацію йти на війну?

Максим Бутченко: У каждой есть своя причина, но в основном я встречался с женщинами, которые были способны психически перенести войну. Я спрашивал у них, почему так происходит, мол, вы женщина, а это подразумевает домашний очаг, детей, а вы на передовой с военными.

У каждой есть своя причина, но в основном я встречался с женщинами, которые были способны психически перенести войну, — Максим Бутченко

И второй момент — высокая чувствительность к тому, что происходит в стране. Прототип одной моей героини — она научный сотрудник, у нее невероятные звания, она видела мир. Когда был Майдан, то она была за границей, и чувствовала, что могла быть там, но не сделала этого. Поэтому когда вернулась, то пошла на фронт и стала парамедиком, она спасла многих людей. Это геройство другой степени — одно дело, когда ты защищаешь, а другое — когда спасаешь.

Второй женщине 22 года, и она сапер. Она говорит, что на войне все переоцениваешь. Понимаешь, что каждый раз обезвреживая мину, ты спасаешь чью-то жизнь. Так что здесь один из элементов — повышенное чувство ответственности.

Ирина Славинская: Наша друга гостя — Вікторія Наріжна, активістка «Сестринської сотні» і перекладачка важливої книжки для тих, хто цікавиться гендерною рівністю, «Включайся» авторства операційної директорки Фейсбуку Шеріл Сенберг, що вийшла ще восени 2015 року. У розмові з Максимом прозвучало декілька кліше, які дозволяють зрозуміти задум книжки, але вони також характерні у суспільному контексті. Наприклад, чому вони не вдома? У солдатів-чоловіків мало хто таке запитує. Адже побутує думка, що це не жіноча справа.

Виктория Нарижна: Так, це загальне питання, що виникає у всього суспільства.

Лириса Денисенко: Це як ми запитуємо у жінок-політиків, як їм там в парламенті, хоча у чоловіків цього не питаємо.

Виктория Нарижна: Шеріл Сенберг, наприклад, каже, що у чоловіків-бізнесменів не питають про те, як вони справляються з тим, що є батьками двох чи трьох дітей. Але це питання завжди адресується жінці.

В тих небагатьох медійних згадках про жінок на війні присутня часто мотивація, що вона пішла за коханим чи вирішила щось довести батькові, тобто в цих сюжетах завжди є чоловік, як персонаж, заради якого жінка йде на війну. А на практиці виявляється, що жінки йдуть воювати з інших причин, — Виктория Нарижна

В тих небагатьох медійних згадках про жінок на війні присутня часто мотивація, що вона пішла за коханим чи вирішила щось довести батькові, тобто в цих сюжетах завжди є чоловік, як персонаж, заради якого жінка йде на війну. А на практиці виявляється, що жінки йдуть воювати з інших причин.

Звісно, ми ставимо чоловікам та жінкам різні питання. Бо чоловік може піти на війну, отримавши повістку з військкомату, тобто це не завжди його власний вибір. Якщо ж жінка не лікарка, тобто не є військовозобов’язаною, то це вже інші мотивації і власний вибір. Тут ще питання, як їй потрапити на цю війну, особливо, коли йдеться про снайперок, саперок, розвідниць — це інша історія.

Суспільство про це мало знає і мало думає. Я не знаю жінок з бойовим досвідом, але я знаю лікарок та волонтерок, які були в тих гарячих точках, куди інколи не наважувалися їхати чоловіки. І коли починаєш з ними говорити, то ці жінки самі переймають ті самі стереотипи, кажуть, як їм на війні хочеться бути жінками.

На якомусь каналі показували сюжет про те, що дівчина, яка працює снайперкою, кожного дня робить собі манікюр. Може це й правда, може вона таким чином відволікається від війни за допомогою звичної рутини, але для журналіста все одно це було найголовнішим в історії про неї, а не її результат снайперки. Наче її основна задача — це залишатися жінкою. Наче вона усвідомлює, що її місце в господарстві, але жертвує цим, але ж чоловік також жертвує цим, у нього десь там горить бізнес, розвалюється дах на хаті, ростуть діти без нього.

Максим Бутченко: Я хотел бы не согласиться. Считаю, что это наоборот, показатель того, что женщина — она все равно женщина, что это не какой-то перекос гормонов в мужскую сторону. Вы говорите о стереотипах, а для меня было важнее увидеть, что это те же самые красивые, женственные, хрупкие женщины, которые пошли воевать. И цена, которую они там платят, равносильна мужской.

Это те же самые красивые, женственные, хрупкие женщины, которые пошли воевать. И цена, которую они там платят, равносильна мужской, — Максим Бутченко

Виктория Нарижна: Я зараз згадую велику кількість «ботанів», які пішли, повоювали і повернулись. Це чоловіки, які не наділені стереотипними ознаками мужності, але вони пішли, відвоювали з честю, повернулися і залишилися такими ж добрими, тихими, не «мужніми» в загальному сенсі слова, не мачо. І вони не б’ють після війни своїх дружин, як не били і до війни.

У нас в галереї «Чорна ящірка» була виставка «Як не зупиняється життя», що дуже важливо. Війна — це місце, де люди живуть, вони живуть дуже дивним, збоченим, незрозумілим нам життям, але живуть. І це війна різних людей: «мужніх жінок» та «жіночних жінок», жінок з манікюром чи без манікюру, чоловіків з манікюром чи без.

Лариса Денисенко: А де дівчина-саперка цьому вчилася?

Максим Бутченко: Она сама с западной Украины и попала в АТО в первое время вместе с добровольческим батальном. Некоторое время она искала себя, стреляла с гранатомета, пыталась быть снайпером, но потом поняла, что ее — это быть сапером.

Я спрашивал у нее, чем отличаются мужчины и женщины в этом деле. И она говорит, что женщина более терпеливая, более собранная, тщательно все делает. Она объясняла некоторые детали для моей книги, как обезвредить растяжку. Говорит, что после каждой разминированной мины у нее такая радость, что от нее хочется прыгать.

Лариса Денисенко: Я дуже нетерпляча жінка. Це фантастика, яку для цього треба мати терплячість.

Максим Бутченко: Да, поэтому кто-то сапер, а кто-то нет. Она — адекватный человек, который отвечает за свои действия, при этом рискуя своей жизнью каждый день. В последнее время стали делать разные уловки, например, растяжку на ветках, а не на земле. Там опасность на каждом шагу, она это понимает, но все равно остается там.

Думаю, что важно показать, насколько значительно участие женщин в этой войне, что его не нужно вопринимать извращенно. Нужно понять, какую ценность они принесли и продолжают приносить каждый день, — Максим Бутченко

Ирина Славинская: Під егідою ООН існує кампанія «He for She», що закликає чоловіків підтримувати рівноправ’я. І коли в Фейбуці противники кажуть феміністкам, щоб вони пішли спершу попрацювати в шахту чи на війну, то ми вже бачимо, що вони можуть і в шахтах працювати, і воювати. Як цей сюжет війни зможе активізувати чоловіків, які могли б підтримати жінок в боротьбі за рівні права?

Максим Бутченко: Я сам родом из Донбасса, моя бабушка работала в шахте, толкала вагонетки, и там действительно продолжают работать женщины.

Думаю, что важно показать, насколько значительно участие женщин в этой войне, что его не нужно вопринимать извращенно. Нужно понять, какую ценность они принесли и продолжают приносить каждый день.

Виктория Нарижна: Ми всі пам’ятаємо, як тяжко добивалася права на військову освіту Надя Савченко. Тому було б добре, якби ми казали про те, що жінка має право вибирати ще й таку професію.

Ирина Славинская: Тепер залишається дочекатися осені, коли, сподіваємось, і буде презентована книжка Максима.

При поддержке:

Швеція

За фінансової підтримки Уряду Швеції. 

Комментарии