«Я нещодавно повернулася з Пісків. Що я там бачила?» Журналістка Лідія Гужва розповіла «Громадському радіо» про ситуацію в Пісках, циганський спосіб життя вояків та місцевих, які досі живуть на лінії фронту. За її словами, в Пісках під Донецьком – цілковита розруха, Збройні сили та добровольці вже п’ятий місяць без ротації тримають позиції, харчуються покинутою свійською худобою та тим, що привозять виключно волонтери.
«Я нещодавно повернулася з Пісків. Що я там бачила? Я бачила розруху, цілковито постапокаліпсис, я б сказала. Розрушені будинки, які розграбовуються поступово. Місцеві, які залишилися – це люди, яким нікуди виїхати. Люди сидять в підвалах.
Там є Збройні сили України, там є добровольці і постійні артобстріли. Я не можу назвати кількості військових – цього сама не знаю. По-друге, це була б воєнна таємниця. Військові є. Та й є різні домисли про це. Одні кажуть, що в Донецьку зараз так багато російських військ, що вони можуть все змести, інші кажуть, що з української сторони також є багато військ, які можуть зайти в Донецьк. Для людей найвиснажливішою є та ситуація, що вони не рухаються. Для місцевих жителів це є фактором, який їх бентежить – вони не розуміють, що відбувається. Четвертий чи п’ятий місяць стоять там війська, і не відбувається ніяких рухів.
Військові займають ті приміщення, які пустують, вони там живуть. Чи на якихось фермах, хто де. Постійно риють всякі бліндажі, укриття. Справа в тому, що в Пісках все постійно обстрілюється. Там, де ви жили вчора, не факт, що будете там жити завтра, тому що туди може втрапити міна.
Зі слів людини, яка мені давала інтерв’ю, цитую «якби не волонтери, ми б давно склеїли ласти», тому що від армії вони отримують озброєння і накази. Все інше вони отримують від волонтерів – їжу, взуття, одяг.
Подекуди люди звикли. Вже четвертий місяць без ротації,вони вже змирилися з тим життям, вони навчилися виживати, вони знають, де взяти дрова, вже топлять якісь печі, ріжуть покинуту свійську худобу. Такі примітивні умови існування, до яких людина якось пристосовується.
Мене найбільше вразила різниця між Збройними силами України і добровольцями. Добровольці набагато менше озброєні, але ці люди ідейно готові лізти з гранатами під танк, сидіти в окопі, маючи один автомат на двох, щоб поки один стріляє – інших сидить з гранатою. Я побачила, що добровольці – це люди, які дійсно воюють, своїм прикладом вони запалюють інших. Часом від того вояки Збройних сил набувають патріотизму, мотивації. Такі речі, які ми зазвичай бачимо в книжках, фільмах, а там все перед тобою.
Вони схожі на циган. Добровольці – це люди з якимось сталим світосприйняттям, більш-менш твердо стоять на ногах. Стаючи добровольцями, вони думають про те, що їм потрібна буде форма і все інше,в волонтери про це знають і постачають. Збройні сили потрапляють на фронт практично випадково і там вже починають якось виживати. Вони не так гарно екіпіровані, вони жаліються на форму, яка розлазиться моментально. Вони пишуть про свої потреби і волонтери вже намагаються допомогти», — розповіла Лідія Гужва.
Програма «Говорить Донбас» на Громадьскому радіо
