Українці-біженці: 3000 на Далекому Сході Росії

Це програма Хроніки Донбасу. З Примор’я Росії кореспондентка Громадського радіо Наталія Журбенко розповіла, як живеться в Росії пересленцям з Донеччини. На Далекий Схід з літа минулого року приїхало понад 3000 переселенців-українців. І не лише із Донецька й Луганська. Є й колишні мешканці Чернівеччини та Одещини, інших областей. Чому вони вибрали Примор’є? Через привабливі умови, які декларує російська Держпрограма про добровільне переселення співвітчизників з України. Пріоритети — в грошових «підйомних», які виплачують безпосередньо після постановки на облік за місцем перебування або реєстрації за місцем проживання.

На першому етапі «новоприморцям» виплачується — 150 тис руб самому учаснику програми і по 70 тис руб членам родини. На другому етапі — 90 тис руб учаснику програми і по 50 тис руб членам родини. Але таку грошову допомогу люди отримують, якщо подали заяву на участь у програмі переселення ще в Україні чер ез консульства РФ. Водночас, розмір допомоги у не пріоритетних регіонах Росії менший у десять разів — 20 тис руб — учаснику програми, 10 тис руб — члену родини.

Новий рік, за словами директора ТОВ «Техносервіс» Сергія Сазонова, тут зустрічали 92 українця. Безкоштовне харчування і проживання – явище тимчасове. За програмою – до трьох місяців, поки переселенці не оформлять документи і не працевлаштуються.

Вимушені переселенці – учасники програми приїжджають у Примор’я централізовано з Ростовської області, з Іркутська і Єкатеринбургу – за рахунок Росії. Далі їх розмішують у пунктах тимчасового розміщення. Так, в період з 15 липня українців брали в 61 пункті тимчасового розміщення в 18-ти муніципалітетах краю. Причому, пункти розташовувалися як у містах, так і в селищах. Як правило, це були дитячі табори, санаторії, гуртожитки, відділення лікарень. Кому пощастило — потрапили до Владивостока. У столиці Примор’я такі пункти «зразково-показові» — умови проживання в них цілком пристойні. Один з таких пунктів розташований по вулиці Командорська, 11. Фактично, це на «відшибі» міста. Маршруткою до центру добиратися більше години.

Будівля готелю, де два поверхи займають переселенці, як зазначає сам Сергій Сазонов, перебуває в стані ремонту. У коридорах зі стелі сиплеться штукатурка, стіни — в тріщинах. Але навіть там, де вже проведені оздоблювальні роботи, зяють «свіжі» проломи. «Постояльці погуляли на святах», — констатує директор. Контингент тут суворий — випивають, бешкетують.

Роботу знаходять далеко не всі. Хто облаштувався — знімає у Сазонова кімнату в готелі за 12-14 тисяч рублів на місяць. Це — недорого. Найдешевша квартира у Владивостоці коштує близько 20 тисяч рублів. Двом донеччанкам-постояльцям він надав роботу — в їдальні. Одна з них, Світлана, погодилася на коментар.

Вона з числа щасливчиків, які вдало адаптувалися на новому місці. Але все ж, своє становище Світлана сприймає як тимчасове, сподівається, в Україні все владнається, вона підкопить грошей і повернеться додому.

У пунктах тимчасового розміщення українці чекають отримання дозволу на тимчасове проживання, статусу вимушеного переселенця, грошової допомоги і ставки оподаткування, як у росіян — податок на доходи в розмірі 13% (а не 30%, як іноземному громадянину) .

Більшість не бажає змінювати громадянство. Із 3000 переселенців документи на зміну громадянства України на російське подали менше 100 осіб.

Враховуючи, що зарплата в Примор’ї вища, ніж середньостатистична по Росії, цей край переселенці розглядають з точки зору «перечекати» і підзаробити. Тим паче, що витрат на одяг, постільну білизну, посуд, засоби гігієни, побутову техніку, при бажанні, можна уникнути — соціальні служби, благодійники та громадські організації допомагають речами і навіть матеріально — на облаштування.

Як відзначають у Адміністрації Приморського краю, багато українців прибувають в край самостійно, без попереднього узгодження з Управлінням федеральної міграційної служби. У них в Примор’ї живе рідня.

Співбесідниця Тетяна приїхала в Примор’є з сім’єю з села в Одеській області у липні минулого року. Дістались до Москви, а потім літаком у Владивосток, гроші на перший час були — продали будинок в селі.

Тимчасово Тетяна із родиною оселилася у рідної сестри свекрухи в смт Смоляниново. Але заощадити не вдалося — значна частина фінансів уже пішла на витрати, пов’язані з оформленням документів. Довелось робити документи на п’ятеро осіб – Тетяну, її чоловіка, свекруху та двоє дітей.

Їй запропонували працевлаштування в школі за фахом — учителем математики в місті Артеме, в 40 кілометрах від Владивостока. Тут живе двоюрідна сестра чоловіка. Знаючи місцеві законодавчі нюанси, вона допомогла обжитися.

Родина Тетяни знімає двушку за 18 тисяч рублів на місяць плюс комунальні. Оскільки вона вважається іноземним громадянином, то із зарплати в неї знімають 30% податку. Родина здала документи на програму підтримки співвітчизників з-за кордону. Коли Таня і її рідні отримають статус переселенців – їм нададуть одноразову допомогу. В їх випадку 80 тисяч рублів отримає Тетяна, як учасник програми і по 40 тисяч рублів дадуть на кожного члена родини. В них немає планів повертатись на Україну, хочуть отримати громадянство, взяти іпотеку і жити в Примор’ї.

Ці історії переселенців – хеппі-енд і швидше виключення із правил. Реалії набагато суворіші. У місцевій пресі чимало інформації про «жахи» життя українців, яких відправили за програмою «піднімати» приморську глибинку.

Керівник Далекосхідного українського духовно-просвітницького центру «Просвіта» отець В’ячеслав розповідає, що таких прикладів — чимало. Кваліфіковані працівники потрапляють у села, де інтелігенції застосування немає, потрібні робочі руки і готовність до виживання в умовах глибинки.

За програмою, влада має підшукати переселенцям житло, надати допомогу у працевлаштуванні і адаптації. Житло у селах стареньке, роботи не має. За статистикою, із загалу прибувших, дозвіл на роботу отримали 660 українців. Решта шукає можливості переїхати в інший регіон або повернутись в Україну.

«Фактично виходить, що люди від Росії отримали квиток в один кінець — а влада розпіарила програму вельми вдало!», — переконаний отець В’ячеслав.

Та й місцеве населення не в захваті від поповнення. Всі витрати, пов’язані з «українською проблемою» несе крайової бюджет. Гроші обіцяє відшкодувати бюджет федеральний, а поки це станеться, місцевим доводитися економити на своїх витратах. У коментарях у соцмережах теж відчутно ноти обурення запитами приїжджаючих, «мовляв, «зажерлись» — в селах жити не хочуть, не бажають працювати за 10-20 тис руб (середня зарплата в Примор’ї близько 30 тис руб). Серед місцевого населення шириться невдоволення — не кожна малозабезпечена приморська сім’я удостоюється такої ж уваги чиновників.

З Примор’я Наталія Журбенко. Програма Хроніки Донбасу на Громадському радіо. Слухайте, думайте.

Програма «Хроніки Донбасу» на Громадському радіо підтримана Канадським фондом місцевих ініціатив.