«Майдан — це чудова країна», так казав мій син, — Микола Шимко

Эфир ведут Алена Бадюк и Олег Билецкий.

Николай Шимко: Якось так трапилося, що мій син у 16,5 років пішов працювати. А якось приходить додому і каже: «Є нова партія, УНА-УНСО. Треба боротися за те, щоб ми краще жили».

Перший його виступ був на фоні Вінницької обласної ради. Вони дізналися, що якійсь чоловік, який завідує медичною частиною, отримав хабаря. Це було років 15 назад.

На Майдані Максим був 5 разів приблизно. Мій син казав: «Майдан — це чудесна країна. На Майдані класно, кожен знає, що йому робити. Кожен вибирав собі роботу по тому, як він собі це бачив, що він міг виконати». Ми сиділи з дружиною, братом, запитали: «А ти?». Він відповів: «А я воїн».

Ми протягом десь 9 місяців шукали будь-яке фото або відео з ним. Першу фотографію побачили 23 січня на фоні стадіону Лобановського. Тоді були вже перші сутички з «Беркутом», перші загиблі. Вийшов наперед якийсь саксофоніст. Якийсь масивний, куртка така, видно, що людина — байкер. Ця світлина зараз в Англії, у приватній колекції. Ми не можемо знайти, хто цей саксофоніст. А Максима ми побачили на задньому плані. Потім був випуск новин «СТБ». Це було 20 лютого. Оператор знімав кореспондента, якраз проходила шеренга людей, у цій шерензі йшов Максим. Він був в іншій одежі, він мав декілька комплектів одягу. Ми побачили, що Максим іде на Інститутську. Ведучий кричав зі сцени, що на Інститутській вбивають, закликав не йти туди. Максим пішов.

І потім, аналізуючи фотографії, ми помітили Максима за барикадою. У солдатській касці, пояс у нього був американський. Як потім ми дізналися, дали йому під одяг дві бляшанки на перед і на зад, як захист. Йшли вони Інститутською, невеличка група людей, по тротуарах. А Максим йшов посередині, попереду шеренги. Одразу йшов відкрито, а потім почав прикриватися по-бойовому. Він займався історичними реконструкції. Він був вікінгом у цих реконструкціях. І на світлині він показує, звідки стріляють і, можливо, того, хто його вбив. Це були останні секунди життя.

Наступна фотографія — лежить щит, поряд палка, яка була у нього в руках. Це приблизно пішохідних перехід між Жовтневим палацом і в’їздом до готелю «Україна». Ім’ям Максима назвали центральну вулицю села Сходка, де жила наша прабабця. І 25 лютого школі, де він навчався, присвоять його ім’я. Й у Вінниці зараз практично вирішене питання, що школа, де він навчався, носитиме його ім’я.

Николай Бондарь: На сегодня очень небольшое количество людей, не касаясь родственников погибших, достаточно «остыло» к вопросу о наказании виновных в расстрелах. Чем дальше, тем больше мы встречаем со стороны адвокатов, которые защищают людей, которых задержали, элементарную наглость, правовой нигилизм. Очень сложно продвигается расследование по пропавшим без вести. К сожалению, еще недавно было сложно говорить с Генпрокуратурой даже по поводу раненых. Тех, кого довозили в больницу скорой помощи, просто добивали там, на глазах у врачей. Эти врачи до сих пор работают.

Раненые вывозились за пределы Киева, Киевской области даже, и, к сожалению, мы были вынуждены писать, что это все бытовые травмы. К сожалению, есть много людей с очень серьезными увечьями и травмами, и сейчас их начали признавать. У нас была есаульская служба — охраняли порядок на Майдане, брали тех, кто злоупотреблял алкоголем. Наши ребята прикрывали медиков. Еще была работа «Автодозора», который доставлял раненых.

Но еще у наших убитых ноги не остыли, многие пытались выходить на улицу, грабить. Тогда милиции была дана команда не выходить на улицу. И у меня было подразделение, которое пошло охранять весь Киев.

Среди моей сотни есть ребята, которые побывали на передовой. Есть те, которые продолжают воевать. Есть ребята, которые «волонтерят». Много людей передают опыт, который имели. Сегодня проходила у нас тренировка капелланов на Трухановской сечи. У нас занятия проводят люди, которым есть, чем поделиться. Некоторые имеют опыт шести воен.

Николай Шимко: Треба виховувати молодь, щоб люди знали, що це їхня земля. Коли я був на Алеї Героїв Небесної Сотні, там, де пам’ятник Максимові, маленька дитина, якій роки три, він прокричав: «Героям слава». Оце буде українець, він буде патріотом.