«Наставником може стати будь-яка людина, що любить дітей», — Кондратюк

Ирина Ромалийская: Расскажите нам о программе наставничества. Это новая инициатива в Украине?

Надежда Кондратюк: Так. В будь-якому разі, якщо ми говоримо про дітей-сиріт, то найкраще місце для виховання їх — це сім`я. Але деякі діти з різних причин не можуть там знаходитися. Ми звикли, що допомога таким дітям може бути у вигляді всиновлення, або у вигляді подарунків. В першу чергу, дітям потрібен дорослий друг, емоційно значуща людина. Дитина зможе йому довіряти, вони стануть близькими. Це ми називаємо наставництвом. Коли людина приходить до конкретної дитини в інтернат, зав’язує з нею стосунки, дружить, підтримує морально. Особливо важливо підтримати таких дітей на етапі переходу від інтернату до дорослого життя. Цей проект є унікальним.

Українці всиновлюють більше немовлят, дівчат зі світлим волоссям. Якщо ти хлопчина підліткового віку — ти нікому не потрібен. Щоб такі діти не залишалися самотніми необхідний цей проект.

Анастасия Багалика: Как это происходит? Кто может стать наставником?

Надежда Кондратюк: Наставником може стати будь-яка повнолітня людина, яка любить дітей, яка хоче допомогти, і яка має для цього ресурс. Я не говорю про гроші, я кажу про час, любов, терплячість.

Ирина Ромалийская: Что для этого нужно? Можно ли забирать детей играться?

Надежда Кондратюк: Ми працюємо понад 5 років, в тісній співпраці зі службою у справах дітей. Зараз також співпрацюємо з офісом Уповноваженого Президентом з прав дитини. Ми робимо все, щоб розповсюдити та узаконити наставництво по всій Україні. Зараз вся діяльність громадських організацій на території закладів для дітей не є регламентованою. Забрати дитину з даної установи ніяка організація не може. Наставник має відвідувати дитину в самому закладі. Ми кажемо про те, що наставник має приходити мінімум один рік, мінімум раз на тиждень, та мінімум на одну годину. Дитина має звикнути до наставника. Їм немає до кого звернутися, і наставник має стати такою людиною.

Ми маємо 140 діючих наставників у Києві, які взаємодіють з дітками. Ми проводимо тренінги, і залучаємо до цієї програми. Норми в інтернатах працюють радянські. Діти на приймають участі в прибиранні, приготуванні їжі, і виходять у доросле життя абсолютно не соціалізованими.

Є історія, коли п’ятнадцятирічний хлопець не зміг зробити чай, тому що він завжди був приготований. Я знаю багато подібних історій. Це сумно, це боляче. Чим більше суспільство буде закриватися від таких дітей, тим більше таких історій буде. Про це не говорять, тому що це не зручно. Ці діти не винуваті, що вони залишилися без батьків, і це наша відповідальність, ким вони виростуть. Вони можуть піти вчитися у ВУЗ, або поповнити криміналітет. Кожен сьомий з таких дітей чинить спробу самогубства. Ці діти мають тисячі темних ночей, і не мають нічого свого. В інтернатах навіть защіпки з середини у туалетах немає. Вони інакші, але вони наші.

Анастасия Багалика: Как стать наставником и что для этого нужно?

Надежда Кондратюк: Наставником може стать будь-яка людина. Ви можете звернутися в офіс наставництва, якщо ви з Києва. Наш телефон:  +38044 359 08 00 і сайт onehope.com.ua . Ми будемо раді будь-якій добрій душі.

Без допомоги медіа ми не змінимо ставлення до таких дітей. СРСР був побудований так, що інтернат був далеко від людей, а люди від інтернату. Вони обросли великою кількістю міфів. Що там всі голодні і бідні. Занедбані інтернати є, але вони далеко від міст. В містах всього вистачає, але діти там все рівно самотні.

Ирина Ромалийская: Ваша система працює з дітьми з особливостями у розвитку?

Надежда Кондратюк: Ми намагаємося співпрацювати з кожною дитиною, до якої нам надає доступ адміністрація закладу. Щодо дітей у яких дуже великі особливості, то там треба кваліфікована допомога.

Анастасия Багалика: Какие критерии у вас по отбору наставников?

Надежда Кондратюк: Перше — це мотивація. Найголовніше — щоб людина готова була віддавати любов, турботу, час. Наставники проходять жорсткий відбір. Зі 100% людей, які приходять на першу інформаційну зустріч, в проекті залишається не більше половини. Заповнюються анкети, з кожним індивідуально працює психолог. Далі людина проходить трьохденний обов’язкив тренінг. Ми підбираємо наставника під потреби дитини.

Ирина Ромалийская: Бывают неудачные истории?

Надежда Кондратюк: З боку наставників не було. Буває, коли дитина позбавлена батьківського піклування тимчасово, потім її повертають до батьків, і ті кажуть, що наставник їм не потрібен.

У нас повність розроблена методологія. Ми готові навчити всіх, хто хоче цим займатися. Але фінансами допомогти ми не можемо. Ми приїдемо, розкажемо, навчимо.

Ирина Ромалийская: Система наставництва працює у Луганській або Донецькій областях?

Надежда Кондратюк: Ні. До війни у нас був один контакт, але ми давно втратили з ними зв’язок.