Справа про теракт біля ВРУ двічі потрапляла до одного судді, — адвокат

Справа про вибух гранати під Верховною Радою, в результаті якого загинули 4 нацгвардійці, дійшла до суду. Про процес говоримо з адвокатом одного з обвинувачуваних (Ігоря Гуменюка) Олександром Свиридовським

Григорій Пирлік: Чи ви та сам Ігор Гуменюк визнає провину?

Олександр Свиридовський: Ні, не визнає. На даному етапі він скористувався ст. №63 Конституції і ще не надає свідчень.

Ірина Ромалійська: Арсен Аваков, як тільки Гуменюка затримали, заявив: «Задержанный Гуменюк Игорь Владимирович использовал гранату типа РГО. Одна граната была при нем во время задержания. Другую он бросил, сознался в этом, и чека от гранаты осталась у него. Назвался «свободовцем» и бойцом батальона «Січ», находящимся в отпуске с 3 августа по 3 сентября». Ви підтверджуєте ці слова?

Олександр Свиридовський: Я не підтверджую того, що він зізнався. Міністр внутрішніх справ зараз трошки більше притримується законодавства, а рік-два тому він вже виносив вироки у прямому ефірі чи Фейсбуці і називав осіб винними ще до вироку суду. Спочатку мета стояла створити злочинну організацію, бо будь-які негативні інформаційні приводи міністр внутрішніх справ пов’язує зі своїми політичними опонентами. І стверджує, що він є політиком і має право це робити.

На жаль, загинуло четверо осіб. Це велика втрата. Затримали особу, яка на той час була працівником міліції спецпідрозділу «Січ». Безпосереднім його керівником був начальник ГУМВС в Києві Терещук. Якби міністр внутрішніх справ об’єктивно це висвітлював, він би сказав, що так, не впорались з охороною громадського порядку. Хто відповідає за охорону громадського порядку? На той час — Міністерство внутрішніх справ. Затримали працівника підрозділу МВС.

Замість цього він почав звинувачувати конкретну політичну силу, конкретних фізичних осіб — своїх політичних опонентів, прив’язуючи ці події до них. А далі з допомогою слідства і прокуратури намагалися з них створити злочинну організацію.

Ірина Ромалійська: Чи зізнався він, коли його затримали?

Олександр Свиридовський: Ні.

Ірина Ромалійська: У справі є протокол?

Олександр Свиридовський: Ні, які протоколи? Коли я до нього потрапив, він знаходився пристебнутий кайданками до оперативних працівників, яких було 4-6. Високих і міцної статури. Вони здійснювали на нього психічний і фізичний тиск з метою зізнатися.

Григорій Пирлік: Яким чином?

Олександр Свиридовський: Вони залякували, застосовували фізичний вплив. Ми викликали уповноваженого з прав людини, який засвідчив, що у нього були тілесні ушкодження.

Спочатку мене не допускали. Щоб потрапити, я викликав поліцію. Там стояв «112 канал», і я звернувся, щоб показали, що мене не пускають до мого підзахисного.

Коли я зайшов, побачив, що він пристебнутий до працівника карного розшуку. При мені його не били. Але в подальшому його утримували в ізоляторі тимчасового тримання. У нас закон визначає, що треба тримати в ізоляторі, який віднесений до пенітенціарної служби. Таким ізолятором є слідчий київський ізолятор на Лук’янівці. А є ізолятор тимчасового тримання, де особу тримають, доки нема ухвали суду про арешт. Цей ізолятор на Подолі підпорядкований саме МВС.

Його після санкцій тримали там практично весь час, поки слідство здійснювало МВС.

Ірина Ромалійська: Чим мотивували?

Олександр Свиридовський: Зазвичай мотивують тим, що прокурор виносить постанову і пише, що є дані про загрозу здоров’ю, чи він хоче вчинити втечу, і його треба не в СІЗО.

В оперативному плані так легше з ним працювати. До нього підсадили осіб, які застосовували фізичний вплив, що було нами виявлено. І ми викликали слідчу оперативну групу і документували це.

В ІТТ до нього приходили керівники управління карного розшуку з ГУМВС. Вони годину з ним спілкуються, тиснуть психічно, він не погоджується визнавати вину. І вони його пускають в камеру, де його б’ють співкамерники і кажуть, щоб визнавав вину. І знову піднімають і розмовляють. Отака схема.

Коли розглядалося питання про обрання запобіжного заходу, він сам це заявив, в нього були тілесні ушкодження. І слідчий суддя, Білоцерковець, виніс ухвалу, якою зобов’язав перевірити ці дані. І в нього дійсно там є легкі тілесні ушкодження, синці.

Ірина Ромалійська: Чи була при ньому граната, про яку казав міністр?

Олександр Свиридовський: Ситуація полягає в тому, що з самого початку, ми вбачаємо, порушувалося процесуальне законодавство. Якщо особу затримують з якоюсь вибухівкою працівник міліції повинен її вилучати. А якщо вона впала — викликати оперативно-слідчу групу і протоколом огляду місця події вилучати її.

У нашому випадку його із застосуванням фізичної сили затримали в метрополітені, потім привезли в Голосіївське районне управління міліції. І там протоколом огляду в кабінеті слідчого вилучили з його рюкзака гранату. Якщо вже вилучати гранату у особи, то коли її затримують, проводиться протокол обшуку, у який записується все, що у особи є і що вилучається.

Ірина Ромалійська: На вашу думку гранати не було?

Олександр Свиридовський: На нашу думку граната могла з’явитися в період його транспортування з метро Арсенальна до Голосіївського районного управління. Ми вважаємо, факту інших доказів, крім протоколу огляду, нема. У протоколі затримання записано, що в нього нічого не вилучалося. 

Ірина Ромалійська: На якій стадії справа зараз? Вона вже дійшла до суду?

Олександр Свиридовський: Так, вже було кілька спроб розпочати по суті. На підготовчому засіданні виникли певні непорозуміння: підтримати підсудного прийшли і його побратими, і просто ті, хто притримується націоналістичних поглядів. Деякі судді, зараз вже переведені з тимчасово окупованих територій, працювали на сході й у ті періоди, коли української влади там не було. Так ось, комп’ютер чомусь автоматично розподілив цю безумовно політичну справу на суддю, яка раніше була головою Харцизького міськрайонного суду. Я вважаю, що вона співпрацювала й підтримувала окупаційні сили в Горлівці. Друга суддя — теж виходець із Донбасу, її призначили при Януковичі в Шевченківський суд.

Ірина Ромалійська: Ваша позиція зрозуміла. Ви заявили про відвід, і вашу заяву задовольнили?

Олександр Свиридовський: Ні, нам відмовили, після чого почались сутички. Відклали справу, вирішили повернути обвинувальний акт, прокурор переробив, знову подав цей обвинувальний акт; і що ж ви собі думаєте? Комп’ютер знову розподілив справу на цю ж саму суддю. Я так зрозумів, що відвід заявляти більше не було сенсу, бо за нею ця справа рахується, як казали у радянські часи, «як земля за колгоспом». Але тоді ми заявили про призначення суду присяжних, а також були заявлені певні інші скарги. Ми вважаємо, що прокурор повинен був знову визначати підсудність цієї справи. У кожному суді є таке поняття, як «територіальна юрисдикція». Усі події цієї справи відбувались на території Печерського суду. Чому вирішили розглядати її в Шевченківському — тому що практично всі судді на той момент, коли прокурор звернувся з обвинувальним актом, уже приймали якісь рішення у цій справі як слідчі судді. Але коли Шевченківський суд повертає обвинувальний акт і прокурор знову звертається, то потрібно знову визначати територіальну підсудність. Присяжні поки що теж не визначались.

Ірина Ромалійська: Тобто справу затягують?

Олександр Свиридовський: Чому затягують? Є процесуальні прогалини, і ми просто використовуємо всі можливості для захисту.

Ірина Ромалійська: Де зараз знаходиться Гуменюк?

Олександр Свиридовський: У Лук’янівському СІЗО.

Григорій Пирлік: Окрім Ігоря Гуменюка, у цій справ фігурує Сергій Крайняк. Яка його роль у цьому злочині, за версією слідства?

Олександр Свиридовський: Слідство вважає, що вони діяли у співучасті, у них була спільна мета, між ними була домовленість.

Григорій Пирлік: Яка домовленість?

Олександр Свиридовський: Він нібито мав створювати димову завісу, щоб приховати дії Гуменюка. Але це абсурдно, тому що підстави такого висновку слідства абсолютно незрозумілі.

Ірина Ромалійська: Це єдина справа, по якій є кілька обвинувачень і один захисник?

Олександр Свиридовський: Так. Спочатку взагалі було четверо осіб. По двох закрили справу по тероризму за відсутністю складу злочину в їх діях. Я думаю, якби Крайняк не почав давати свідчення, по ньому б теж закрили справу. Але в нього з самого початку був лише безкоштовний адвокат, який не так часто відвідував підзахисного. До Крайняка застосовували психологічний тиск, і він почав казати, що припускав (!), що, можливо, у Гуменюка могли б бути якісь незаконні речі. Якби він цього не казав, то взагалі не було б жодних доказів. Навіть якщо припустити, що мій підзахисний міг щось кидати, то там було дуже багато людей, які кидали різні речі, у тому числі й петарди, і це прикривалось димовими завісами. Як він міг здогадатися, що саме кидав Гуменюк — незрозуміло.

Григорій Пирлік: Але в коментарях Генпрокуратури фігурували свідчення про те, що є знятий на відео епізод, де Ігор Гуменюк кидає гранату.

Олександр Свиридовський: Є запис, де він кидає якийсь предмет, який летить, а потім від нього виділяється певний дим.

Ірина Ромалійська: Ви заперечуєте, що це граната?

Олександр Свиридовський: Заперечую не я. Жодна експертиза не дала категоричної відповіді, навіть не встановила, який припас вибухнув.

Ірина Ромалійська: У Гуменюка на фронті був псевдонім Дубенко, такий самий, як у Миколи Лемика, який у 33-му році за наказом Степана Бандери вбив консула СРСР в Польщі Майлова. Чи можемо ми з цього зробити висновок, що Гуменюк був прихильником політичних вбивств?

Олександр Свиридовський: Про вбивства говорити не варто, але він, безумовно, притримується ідей українського націоналізму, цікавиться й вивчає біографії не тільки Бандери, а й інших провідних українських націоналістичних діячів.