Как работается на новом месте? Каковы взаимоотношения с жителями Краматорска? Почему перед зданием суда находится клумба с алыми розами? Об этом рассказала председатель суда Раиса Ханова.
Андрей Куликов: Розы — это напоминание о Донецке?
Раиса Ханова: Это кусочек Донецка. Липы в память. Здесь были старые деревья. Такие акации, как там. Мы их выкорчевали. Вместо тех, которые убрали, посадили новые. Сложно, но принимаются. Эта школа 53-го года. Половина — художественная школа, половина — был лицей. Два года назад он съехал. До нашего приезда сюда здание стояло пустое. Но мы очень благодарны Администрации президента за то, что они очень быстро и оперативно подготовили указ президента для перемещения.
Городской совет дал нам это здание. Фасад — единственное слабое место, которое осталось. Прошу мера, чтобы его отреставрировали. Было очень красивое здание. Территория не была огорожена, здесь была несанкционированная свалка мусора. Нужно было начать работу с ЖЕКом, вывезти мусор, огородить, убрать, расчистить. Очень много сил положил коллектив.
Андрей Куликов: Я слышал, что все работники перебрались сюда.
Раиса Ханова: У нас одна судья осталась там, ушла в так называемую «ДНР». Ее там уже уволили.
Андрей Куликов: Живете где-то поблизости или рассыпаны по всему городу?
Раиса Ханова: По всему городу. Мы готовили и общежитие машиностроительного техникума, и гостиницы. Получилось, что мы раньше всех сюда приехали. Здесь еще не было губернатора.
Андрей Куликов: Почему Краматорск, а не Мариуполь?
Раиса Ханова: Когда стал этот вопрос, Краматорск был выбран мною с точки зрения логистики. В Мариуполь с Луганской области мало кто ездил. А Краматорск очень удобно расположен. Мы — Донецкий апелляционный административный суд, но мы пересматриваем дела по двум областям, Донецкой и Луганской.
Андрей Куликов: Административные суды не в каждой области есть?
Раиса Ханова: Нет. Их всего 9.
Андрей Куликов: Вы сегодня сказали, что только смелая страна может себе позволить административное правосудие. Что это значит?
Раиса Ханова: Административная юстиция — это суд против власти. Не каждая власть может разрешить с собой судиться. В истории есть тому доказательства. Админюстиции нет в России, в тоталитарных странах. Когда Гитлер пришел к власти, первое, что он сделал, уничтожил админюстицию.
Когда власть всех уровней разрешает идти любому человеку, организации в суд и проверять на соответствие закону свое решение, это смелость.
Андрей Куликов: Насколько сейчас меняется ситуация. Не секрет, что в нынешней власти есть люди, которые бы хотели примат власти над приматом права.
Раиса Ханова: Может быть, киевские суды это ощущают. Мы в Краматорске за все это время, да и в Донецке, когда все эти политические события произошли, работаем совершенно спокойно. Мы проходили и внеочередные выборы депутатов в Верховную Раду, и местные выборы. Мы слушали дела по двум областям, но никто и никому за это время не сказал, что и как нужно делать. Мы не ощущаем на себе давления.
Андрей Куликов: Насколько исполняют ваши решения?
Раиса Ханова: У нас решения немедленного исполнения. В нашем регионе решения исполнялись оперативно всегда. Даже те пресловутые дети войны, на яких було дуже багато справ, ми оперативно розглядали, пенсійні фонди виконували. У нас проблеми з виконанням рішень мінімізовані. Якщо вони і є, то це поодинокі випадки. Хтось вчасно не звернувся або не відкрили виконавче провадження, а інші справи, які сьогодні є, — це передусім справи публічних правовідносин.
Вся адмінюстиція пов’язана з публічними правовідносинами, тому що в них відносинах немає рівності між сторонами. Якщо в цивільних, господарських правовідносинах сторони рівні, то у суб’єкта з фізичною чи юридичною особою рівності ніколи немає.
У нашого суб’єкта владних повноважень немає права, у нього є тільки обов’язки і повноваження на виконання цих обов’язків. Таким чином вся сфера публічно-правових відносин і адміністративної юстиції відрізняється від інших. Це по-перше, а по-друге, зараз дуже багато, якщо брати рейтинг, який ми готували до семінару, то відносини публічної служби посідають третє місце. Це багато осіб, які були звільнені внаслідок реформування МВД, це й проходження атестації, і дискримінація, коли була звільнена певна частина області.
Деякі працівники спромагалися піти служити на той бік, а потім повернулися до лав МВД. Були зроблені відповідні висновки. Але люди вдалися до судового захисту, тому що частина людей вважала, що нічого такого не зробила.
Рішення нашого суду було жорстким, але справедливим, на мій погляд, оскільки зрада є зрада в будь-якій формі її виявлення. Ми підтримали органи внутрішніх справ. Про це каже статистика.
Андрей Куликов: Ми почали розмову російською мовою, але, коли зайшлося про специфічні речі, ви перейшли на українську. Це тому, що українська у вас професійна?
Раиса Ханова: Генетична. Я вільно володію двома мовами. Також правосуддя вимагає застосування української мови.
Хоча я вважаю, що у нас мовного питання в суспільстві, зокрема в судочинстві, немає. Мовне питання є на рівні політики, але не на рівні громадян, не на рівні здійснення правосуддя. У нас в процесі люди доповідають тією мовою, якою їм зручно. З цього приводу ніколи не виникало питань. Але іноді були зауваження до державних службовців. Як правило, років 10 у нас немає клопотання від державних службовців про доповідь російською мовою. Всі доволі добре володіють українською мовою.
Андрей Куликов: Як ви отримуєте відомості про становище за лінією розмежування?
Раиса Ханова: З інтернету, як правило. Більшість наших працівників, як ми кажемо, сплять з комп’ютером або планшетом. Тому що перше, що ти робиш вранці, це відкриваєш «последние новости Донецка» чи регіону і починаєш все це читати.
Андрей Куликов: Наскільки часто ваші працівники бувають на тій території?
Раиса Ханова: Судді практично не бувають. Це тільки ті випадки, коли просто неможливо не поїхати. Інші працівники, у кого там маленькі діти, їздять раз на місяць, не частіше, щоб підтримати родину, близьких. Системного переміщення у нас немає.
Андрей Куликов: Нові працівники з’явилися в суді за цей час?
Раиса Ханова: Зі мною переїхало 126 суддів і працівників апарату. Я маю сказати, що переїхали всі: помічники, секретарі, службовці, робітники. Нам довелося формувати відділ бухгалтерського обліку в Краматорську. Одна особа з Горлівки, одна з Донецька, одна з Краматорська. Також взяли декілька робітників — місцевих людей. Навіть ті місцеві працівники кажуть, що поїдуть з нами до Донецька, якщо ми повернемося туди.
Андрей Куликов: Як у Краматорську ставляться до переселенців?
Раиса Ханова: Ми автономно переїхали сюди і автономно працюємо. Для нас, по суті, нічого не змінилося. Той же колектив, ті ж відносини. Інколи, можливо, десь це трапляється, але загалом люди досить добре ставляться. Єдине, що, як і в інших містах України, місцеві мешканці, які мають житло, трошки заробляють на переселенцях.
Я не знала, що тут будуть центральні органи. Коли ми переміщувалися сюди з точки зору логістики, думали, що це тихе місце, хороша транспортна розв’язка, дуже дешеві квартири. Але місце населялося. Державних органів ставало більше сюди прибувало на постійну роботу. Пропорційно цьому збільшувалися ціни на житло, на інші витрати.
Андрей Куликов: Ваші працівники переважно знімають житло?
Раиса Ханова: Так, переважно знімають.
Андрей Куликов: А де ж великі статки суддів?
Раиса Ханова: У нас жоден суддя не придбав квартиру за цей час. Статки міфічні. Люди знімають житло, підтримують родини, які знаходяться в інших місцях, утримують житло, яке знаходиться в інших місцях. Вони мають здійснювати проплати, щоб у них не забрали житло там.
Андрей Куликов: Їх потім не звинуватять у співпраці з терористичними організаціями?
Раиса Ханова: Важке питання. Якщо людина просто платить за електроенергію чи прибирання сміття, чи є тут співпраця, з якими організаціями?
Андрей Куликов: Я пригадую деякі повідомлення українських правоохоронних органів про те, що вони затримають за причетність до терористичної діяльності людей, які на тій території працюють у відділах записів актів громадянського стану.
Раиса Ханова: Наші працівники точно не сплачують там податки. Що стосується комунальних послуг, то люди платять господарюючим суб’єктам. У нас дуже багато господарюючих суб’єктів перереєструвалися тут, а фактично здійснюють діяльність там. Навіть вугільні підприємства перереєстровані тут, а працюють там. Специфіка цих двох областей, що кооперація настільки усталена. Важко собі уявити, як можна відірвати господарські коопераційні відносини одні від інших.
Андрей Куликов: Деякі переміщені установи мають двійників на тій території. Зокрема це стосується ВНЗ. Є двійник Донецького апеляційного адміністративного суду?
Раиса Ханова: Немає і бути не може. Це ж установа судової влади. Це недопустимо.
Андрей Куликов: Там же суди працюють?
Раиса Ханова: Працюють, але адміністративної юстиції там немає. За специфікою того утворення там того бути не може.
Хоча там є «Верховний суд ДНР», є «арбітраж». Навіть, мені здається, є «Палата конституційного суду». Правда, не знаю, яку «Конституцію» вони там запроваджують. Працюють деякі місцеві судові установи.
Андрей Куликов: Ця клумба з трояндами — шматочок Донецька. Що ще ви з собою взяли з Донецька?
Раиса Ханова: зараз ми підемо в будівлю суду. Ми ж не просто відновили правосуддя з першого грудня 2014 року. Ми відновили всі наряди, весь електронний архів. У нас не пропало жодного процесуального рішення в електронній формі. У нас все внесено до реєстру. У мене була мета, щоб не було дискомфорту. Не повернеш родину, місце проживання. Я все зробила для того, щоб все, що стосується відтворення робочого місця, колективізму, залишилось.
Мені здається, що згуртованість тут, в Краматорську, проявилася ще більше, ніж вона була в Донецьку. Ця атмосфера усталеності робочого місця — найголовніше.
Ми взяли з Донецька все те краще, що було в суді.
Держава така, як і ми. Велике значення має те, як людину зустрічають в суді, як до неї ставляться. Може, людина один раз в житті прийшла до суду. Одна людина прийшла і відчула, що з її гідністю рахуються. А інша прийшла і її образили чи принизили. Звідси і формується імідж держави. Напевно, це відношення до людей. Напевно, це відношення до людей — головне, що ми взяли з собою.
Андрей Куликов: Вам довелося вивозити судові матеріали з Донецька, евакуювати і суд, і провадження. Ми знаємо, що у вас є план повернення.
Раиса Ханова: Є. Я іноді навіть собі уявляю, як це буде. Я вважаю, що, якщо у мене буде уявлення про це в голові, це обов’язково станеться.