«Громадське радіо»
У студії працюють журналісти «Громадського радіо» Ольга Веснянка та Сергій Стуканов.
Сергій Стуканов: Чимало відомих волонтерів оголошують про закінчення діяльності. Чому так відбувається?
Ольга Решетилова: Вочевидь, що в кожного на це свої причини. Але, дійсно, є якась загальна тенденція. На певному етапі волонтерський рух став потребою та необхідністю. Без нього не так було б легко, як вважають генерали Міністерства оборони, воювати, фактично ми заткнули ту діру, власно, через яку й почалась ця війна та агресія.
У якийсь момент стало зрозуміло, що системі дуже корисно, коли є волонтерський рух. Він немов підміняє ту роботу, яку має виконувати державна система, якби вона не була такою гнилою.
Сергій Стуканов: Це виправдання було зрозуміло, ще два роки тому. Після Майдану держава, дійсно, була паралізована. Але що змінилось за цей час? Чого навчилась держава?
Ольга Решетилова: Використовувати волонтерський рух. Державі стало дуже зручно, волонтерів піднесли на п’єдестал. Усі – від Президента до чиновників будь-яких райдержадміністрацій – казали, що волонтери-молодці. Але цього замало. Потрібно щось робити й державі. Доходило до абсурдів, коли департамент, який відповідає за соціальні пільги для воїнів АТО, телефонує до волонтерів та просить вирішити якусь задачу.
Ольга Веснянка: Какие вы видите пути, чтобы не растерять знания и опыт волонтеров?
Ольга Решетилова: Взагалі волонтерство було як великий ліфт. І він би мав стати частиною державної системи, таким чином упроваджувати зміни, як волонтери це бачать. Нам здавалося, що ліфт дуже великий, але виявилося, що туди довелося пихатися. Хтось устиг протиснутися, інші – ні. Були й ті, хто взагалі не ставив перед собою таку задачу. Але ті, хто протиснулися, чи не відповідали системі цінностей, якої потребує країна для змін, чи вони розчарувалися та опустили руки… Але за великим рахунком ім не вдалося провести ці зміни.
Сергій Стуканов: А чому так вийшло, що ці «двері» були вузькими? Хіба державі не вигідно посилюватися активними та ініціативними людьми?
Ольга Решетилова: Уявіть, що ніби ми запросили людей. Ви знаєте, що в «Блоці Петра Порошенка» є чимало громадських активістів. Ви бачите результат їх діяльності? Я, наприклад, ні. У суботу була рада волонтерів при Міністерстві оборони, я була вражена величезною втомою волонтерів. Але це навіть не фізична втома, а більше – моральна. Кожен працює в певному сегменті і доходить до певного етапу, коли ці зміни, які люди намагаються впровадити, повинні стати системними, але система цього не дає. І виходить, що вони просто б’ються головою об стіну.
Потрібно змінити самим волонтерам бачення своєї діяльності. Тому що безмежно грати на емоціях людей неможливо. Треба трансформуватися в системний рух, потрібно переформатовуватися на гранти, міжнародні фонди.
Волонтерство на сьогоднішній день перетворилося на самоціль. Потрібно волонтерити, щоб було чимось займатися. Це неправильно. Потрібно ставити собі інші цілі. Зараз країна стоїть перед величезним пластом проблем, а це і соціальна адаптація воїнів АТО, реабілітація, проблема переселенців. Я все ж таки вважаю, що потенціал волонтерів треба спрямовувати на внутрішнього ворога. Армія потребує допомоги, але мені не подобається, що волонтери роблять з армією. Армія у нас бідна, гола, боса. Ні! Армія нас повинна захищати і вона готова до цього. Армія повинна відчувати гідність. А якщо ми постійно пишемо, який це нещасний боєць, такого не буде. Я би хотіла, щоб військові допомагали садочкам, медзакладам, а не навпаки.
Сергій Стуканов: Волонтер володіє інформацією, якою не завжди можна ділитися із суспільством. З іншого боку – він має постійно комунікувати з людьми. Іншими словами балансувати між хештегами «Зрада» та «Перемога». Як цей баланс витримується і хто його встановлює?
Ольга Решетилова: На жаль, такого прописаного кодексу волонтера немає. Що можна казати, а що – ні. Кожен це бачить по-своєму. Але загальна тенденція: ми знаємо ту інформацію, яка може призвести до витоку інформації, тож ніхто її публікувати не буде. При цьому, ми бачимо часто такі речі, які можливо змінити тільки публічними поширеннями. Особливо гостро ця проблема перед нами постала, коли почалася контрабанда в зоні АТО.
Ольга Веснянка: А вы говорите о завозе продуктов и товаров на неподконтрольную территорию?
Ольга Решетилова: Так! СБУ, прикордонники, фіскальні служби – усі, хто знаходиться зараз в АТО. Немає жодної структури, яка зараз в зоні АТО, і не була б замазана в контрабанді.
Ольга Веснянка: Это ж не структура, а люди, которые там работают?
Ольга Решетилова: Дуже часто це кришується на дуже високому рівні. Усі ми знали, хто кришує контрабанди і цими зведеними групами, які з’явилися. Було неможливо їх побороти. Когось одноразово схопити за руку – так; але системно вирішити це питання – ні. Створюючи такі групи, ми просто посилали їх на величезний ризик. Там волонтерськими десантами проблеми не вирішити, там стріляються. Туди, де їдуть каравани з контрабандами, бояться їхати навіть «СБУшники», тому що їх попереджають – дізнаємося, де працюєте, і накриємо «градами».
Ольга Веснянка: Сообщали вы об этом в правоохранительные органы?
Ольга Решетилова: Звичайно, ми дуже активно з ними працюємо. Я колись писала матеріал, щодо зловживання при перевезенні через Зайцево. І ці перевезення пасажирські, які там відбуваються, вони належать до одного АТП, власником якого є син мера Артемівська. Яким чином він отримав дозвіл на проведення там перевізок, не зрозуміло. Їм не вистачало транспорту, альтернативних перевізників, навіть таксистів вони туди не допускали, за допомогою, в тому числі, і прикордонників. Там було 2-3 тисячі людей, і я бачила, як люди просто по 20 годин стоять у цих чергах, втрачають свідомість. Я написала про це матеріал, а потім зустрілася з представниками СБУ, показала їм матеріали та запитала: «Ви розумієте, наскільки це небезпечно, коли в зоні обстрілу збирається 2-3 тисячі людей?». А це нульовий блокпост. Це воєнний об’єкт. І відповідь СБУ мене підкосила: «Ты хочешь туда поставить своего перевозчика?». Це не відповідь служби, це окремі люди. Але мене це здивувало.
Сергій Стуканов: Якщо говорити більш оптимістично про перспективу. Як ви бачите, куди може трансформуватися наш волонтерський рух?
Ольга Решетилова: Волонтерський рух і є справжнім громадським сектором. Усе те, що було створено до цього, це було створено штучно за допомогою іноземних фондів. І фактично базувалося на грантах. Я не хочу образити справді хороших громадських активістів, але багато громадських організацій нормально себе почували за іноземні кошти, їздили на семінари, працювали для галочки, щоб відписати звіт по гранту, але практичного застосування їх робота майже не находила.
У цьому велика різниця між громадським сектором на Майдані і тим, що з’явився потім. Він створений не для того, щоб їздити там на семінари і ходити на фуршет, а для того, щоб мати практичне значення.