Я не чекала від колег такої агресивності, — Діана Дуцик

Исполнительный директор ОО «Телекритика» Диана Дуцик рассуждает об этических дилеммах украинской журналистики в условиях войны. Начинаем разговор с обсуждения спора вокруг лекции Анастасии Станко в Украинском католическом университете, где говорилось о словаре терминов, который можно использовать в условиях войны, избегая языка ненависти.

Диана Дуцик: Мені дуже прикро від цієї надмірної агресивності, якої я, насправді, не чекала від наших колег. Наші колеги працюють зі словом, з такими тонкими матеріями, вони б мали відчувати багато речей, а вони навпаки не вміють слухати. Це такий зріз, оця дискусія, яка відбувається в медіа-спільноті, вона дуже чітко відбиває ті настрої, які є в суспільстві.

Мені здається, що наше суспільство воно не готово чути, не важливо про яку частину його ми говоримо. Люди з різними поглядами не готові чути одне одного. І от у мене кожен день питання — що ми можемо з цим зробити. Насправді, ми не маємо на це питання відповіді. Я вважаю, дуже важливо про це говорити. Але дуже потрібно знизити градус дискусії.

Михаил Кукин: Чи вироджується наша журналістика, як це вже сталось з російською, у медіа-пропаганду?

Диана Дуцик: Немає вже такої страшної загрози у цьому сенсі, тому що наш медіа-простір досить таки різноманітний у цьому сенсі, зважаючи, що у нас на ринку медіа представлені декілька олігархічних груп, які конкурують між собою, і їхня редакційна політика відрізняється.

Але я можу навести приклад, який показує шизофренію у нашому медіа-середовищі. З однієї сторони, усі без винятку центральні канали дають без купюр заяви військових прес-офіцерів, які розказують, що сьогодні чи вчора відбулося в зоні АТО. І одночасно, в цьому ж випуску новин може бути сюжет, де все пропало, влада погана тощо. Уявіть собі, як це сприймають люди, що у них в голові відбуваються, коли вони бачать такі новини?

Ирина Славинская: Чи можемо ми, українські журналісти, давати слово бойовикам, міністрам та симпатикам самопроголошених республік. Що про це говорять нам стандарти журналістики?

Диана Дуцик: У кожному випадку треба дивитись по ситуації. Але є загальне правило, яке є на Заході, якого всі дотримуються — ніколи в прямому ефірі не надавати слова бойовикам, терористам тощо. І я вважаю, що цього правила треба дотримуватись. Інша справа, що ми не можемо зробити вигляд, що цих людей не існує, що цієї території не існує. Тому ми повинні чітко розрізняти людей, які зі зброєю стріляють, і людей, що живуть на окупованих територіях. Тому що люди, що живуть на цих територіях, можуть мати різні думки.

Михаил Кукин: А, до речі, ці території ми можемо називати окупованими?

Диана Дуцик: В моєму розумінні вони, фактично, окуповані. З точки зору юридичної термінології ми можемо поставити це під сумнів. Але ж ми розуміємо, що відбувається.