Я не воспринимаю людей, которые советуют отказаться от Донбасса — Ольга Гузий

Поэтесса и литературовед убеждена: главное, чтобы украинизация Донбасса не стала трендом, который быстро исчезнет, людям, которые не выезжают, надо показать украинский мир через кино.

Евгения Гончарук: Як з українською мовою на Сході?

Ольга Гузий: З української на Сході, насправді, 50/50. Наразі українська мова там викладається в школах, нею спілкуються люди, в бібліотеках є україномовна література. Але така потужна атака пропаганди, що йде зі східного боку, безумовно впливає на людей. Як на мене, трохи надумане, коли говорять, що люди зі східної України погано розуміють українську мову. Тому що коли мені говорили «мы вас не понимаем», це буквально означало: «ми вас не сприймаємо, не поважаємо ту культуру, в який ви живете». Мій дідусь був військовим УПА. Свого часу в 1947 році був висланий до Сибіру на лісоповал. Десь за років 6-7 була можливість повернутися в Україну. Мій дідусь родом з Гуцільщини, а дозволяли повернутися лише в межах Донецької області. Тому в моїй сім’ї з дитинства була розвинена традиція украхнсько мови, культури.

Евгения Гончарук: Наскільки українська мова затребувана там?

Ольга Гузий: Це треба дуже. Я була в Красноармійську півроку тому. Я була в міський раді, виник запит, що в місті зупинений кінотеатр, тому що немає, що там показувати. До мене звернулися, чи можу я посприяти, домовитись тут у Києві. Я прийшла та запитала, чи потрібно це. Мені одразу сказали, що потрібно. Але треба підготувати до цього певний грунт. Бо людям треба правильно подати цей матеріал, тому що я не зовсім сприймаю позицію людей, які їдуть туди з метою окультурювати, ніби це якась пасивна територія і там малограмотні люди проживають. Вони не сприймуть, якщо ви прийдете їм показово читати урок української мови. Треба пояснити, навіщо це, як воно туди прийшло і звідти поступово зникає. Зараз ми будемо вести перемови.

Евгения Гончарук: Ви в українську школу ходили. А чи знаєте ви, скільки шкіл і класів багато?

Ольга Гузий: Я добре пам’ятаю, що у 2000 році було 4 чи 5 українських шкіл у Красноармійську. Всього близько 30 – це весь Красноармійський район. Вже після 2000 років почала збільшуватися кількість українських шкіл. Тоді була така реформа. Я пам’ятаю, що мене повели саме до української школи, тому що це було і близько до дому, але і це була умова і від моєї родини.

Елена Лысенко: А люди охотно шли учиться в украинские школы?

Ольга Гузий: У нас завжди викладалося українська. Єдине, що освіта там якісна. Тільки проблема з українською, тому що не вистачало фахових кадрів, які б могли це якісно готувати. Тому що на Донеччині в основному йде математично-технічний напрямок.

Елена Лысенко: Как сохранить украинское творчество на Донбассе, на неподконтрольных Украине территориях?

Ольга Гузий: Можливість завжди є. В мене вся надія на дітей, тому що діти на Сході справді талановиті. Зараз я не сприймаю людей, які говорять, що треба віддати їх і відмовитися від тієї території. Чи не забагато ці люди беруть на себе, коли йдеться про відповідальність за дітей, за майбутнє? Дітей треба вчити, їздити до них, возити їх, щоб вони бачили Україну, тому що переважно люди сидять там на місці. Вони не є дуже фінансово забезпечені добре, тому вони не бачать українського світу, який ми тут бачимо з вами.

Треба привезти туди якісних сучасних українських мультфільмів, якісне кіно. І не нав’язувати це, а просто запропонувати.