Ірина Сампан/Громадське радіо
Це характеризується зміною поведінки людини в цілому, — говорить директор РДЦ МОЗ України, професор Олег Панченко.
«Це безпричинна тривога, коли людина постійно знаходиться у стані якогось очікування, передусім чогось поганого. Людині хочеться кудись іти, бігти, щось робити, якісь у неї нецільові дій, порушена увага, контроль за своїм станом, вибухові емоції, неконтрольовані, людина не відпочиває вночі, її мучать жахіття, повторні переживання подій. Це все ближче до посттравматичних стресових розладів. Це все взаємопов’язані речі», — наголошує професор Олег Панченко.
Навіть у звільнених на Донеччині містах рівень тривожності у людей залишається доволі високим. Зокрема, це і наслідки інформаційної війни, — вважає професор Олег Панченко.
«Наче люди і не є учасниками бойових дій, ніхто з них не стріляє, ніхто не потрапляє в цю ситуацію, але: плітки, інформація, окремі вистріли чутно, люди постійно знаходяться у стані очікування негативу. У ЗМІ регулярно зведення з полів, когось вбито, когось поранено», — говорить професор Панченко.
Тривожність батьків впливає на дітей, створюючи у родині негативне психологічне поле. Тож медики взялися за діагностику і корекцію страхів у дітей. У спільній роботі, яку Реабілітаційно-діагностичний центр проводив у навчальних закладах Костянтинівки, участь взяли близько 700 учнів 5-7 років.
«Це були дошкільнята і молодші школярі. Певний відсоток дітей переміщених родин. Якщо в нормі у дитини є страхи — тварин, медичні і загалом відсутність страхів, що теж норма, то ми вперше діагностували страх війни і фізичної шкоди у дітей. Ці дані для нас самих були здивуванням і певним шоком. До цього не готові ні педагогічна громадськість, ні медична. Ми зараз намагаємося знайти шляхи діагностики і потім психологічного супроводу цих дітей зі страхами війни», — говорить професор.
Діти залишаються найбільше вразливою категорією, твердять психологи. Олена Хартман – кандидат психологічних наук Інституту психології ім.Г.Костюка НАПН України — вкотре наголошує: якщо з дитиною батьки навіть не обговорюють якісь події чи негативні новини, це не означає, що на дитину вони не впливають.
«Події, які відбуваються тут і зараз або дуже поряд, мають вплив на психічний стан та емоційний стан всіх людей. Діти в цьому випадку є більш вразливими і більш чуттєвими до цих подій. Коли ми вважаємо, що наша дитина поряд і ми з нею не говоримо про яскраві виражені події, це не означає, що дитина не відчуває цього впливу. Тому щоб підтримати таку дитину, захистити, надати допомогу і відчуття безпеки, необхідно звертати на ці моменти дуже особливу увагу, у першу чергу батькам, а потім усім дорослим, які поряд з такою дитиною», — вважає Олена Хартман.
Найбільшу і найпершу допомогу у родині дитина може отримати від батьків. Певні поради у психологів є.
«По-перше, треба зберігати спокій і спокійно говорити з дитиною про ті речі, які відбуваються, намагаючись використовувати слова, які не є різкими, але і не зафарбовують реальність подій. Тобто говорити про те, що відбувається. Не треба говорити, що хтось поганий, а хтось добрий. Треба говорити, що, на жаль, так буває, і треба з’ясовувати стосунки в якийсь мирний спокійний спосіб, не треба обов’язково робити, не тримати в собі, не переносити на когось, не звинувачувати, але треба робити», — говорить Олена Хартман.
Незалежно від того, чи виїхала родина з окупованої території, чи продовжує залишатися вдома, і дорослі, і діти отримали життєвий досвід (хай і негативний), який назавжди залишиться з ними. Втім, кожна людина, коли вона не може змінити ситуацію, може змінити своє ставлення до неї, радять фахівці. А відтак знизити і рівень тривожності, і позбутися певних страхів, які із симптомів можуть перерости у синдром і патологію.
Наталя Поколенко з Донеччини, «Громадське радіо«