Історія однієї пари, яка не може бути разом через закриті кордони

Історія однієї пари, яка не може бути разом через закриті кордони

«Через 2 дні Україна закриває кордон для іноземців. Бездушно й байдужо.

Як можна любити державу, уряд якої не дозволяє закоханим бути разом? Я більше не знаю як.

Ми познайомилися в інтернеті, коли карантин лише починався. Вона — дівчина з України, він — хлопець з Нідерландів. Ні, ми не познайомилися в Tinder або на іншому сайті романтичних знайомств. Ми шукали співрозмовника, людину, якій можна довіряти, тому це був сайт, де люди пишуть одне одному листи. У цьому світі ми відчували себе самотніми, тим паче перебуваючи у «в’язницях», у яких опинилися кожен і кожна з нас під час карантину.

Ми листувалися майже місяць, пишучи одне одному повідомлення довжиною по 3 сторінки, і випадково… закохалися. Потім було півтора місяця нескінченних розмов телефоном про родину й майбутнє разом. І ось, нарешті, в перший день коли Україна відкрила кордон, ми вперше зустрілися. Зустрілися, щиро й по-справжньому люблячи людину, яку бачили вперше. І провели наші перші два тижні разом на самоізоляції. Літо ж стало дуже складною спробою балансувати між двома світами, бути на відстані й зрідка бачитись з усіма можливими обмеженнями.

І ось тепер, коли наші шляхи мали об’єднатися, коли ми мріяли почати життя разом в Україні, наша держава закриває кордон.

Звісно, в рішенні нашого уряду немає жодного слова про пари. Про людей, які люблять один одного, але перебувають в різних країнах. Людей, які хочуть бути шлюбом, партнерами для життя, але не можуть опинитися в межах одного державного кордону.

На яких підставах узагалі ухвалюється це рішення? Невже саме іноземці погіршують нашу ситуацію з хворобою?

Невже знайшлося аж так багато божевільних, які

а) були готові провести 2 тижні на самоізоляції, прибувши в Україну з «червоних» зон;
б) були готові піти на ті ж 2 тижні ізоляції у своїх державах після прибуття з України, яка була «червоною» зоною постійно?

Мій хлопець був готовий. А тепер ми не маємо навіть такої можливості. То чи можна побачити якісь цифри, підстави для такого рішення? І чи не здається логічнішим шукати причину в собі?

І, можливо, якщо ми на карантині, варто таки контролювати дотримання правил? Переповнений транспорт, натовпи в ресторанах і кафе, розважальні заходи й масові зібрання… Я вірю в існування хвороби, але більше не можу вірити в те, що держава з нею бореться. І такі розчарування не забуваються.

Ця ситуація просто потребує конструктивного вирішення. Адже можливо обмежити подорожі громадян з «червоних» зон. Можливо зобов’язати всіх іноземців робити тест на вірус і перебувати в ізоляції. Можливо створити особливі умови для пар, які ще не є шлюбом, але так само потребують шансу бути разом.

Усі мають вибір.

Тільки вибір завжди повинен бути свідомим.

І я вірю, що в мене буде право на нього»

Оля Лук’янчук, вчителька української мови й літератури в ZNOUA

Останнi новини