Мова древнього Києва. Чи допоможе софійським графіті Український культурний фонд?
12943

Мова древнього Києва. Чи допоможе софійським графіті Український культурний фонд?

Розмовною мовою древнього Києва був давній варіант української мови. На думку авторок відкритого листа, Україна має донести цю відому науковцям істину широкій аудиторії

Інтронізація Предстоятеля Православної Церкви України Микола Лазаренко/president.gov.ua

Шановна пані Марино Порошенко, дозвольте запропонувати Українському культурному фонду, який Ви очолюєте, дуже добрий проект.

Переконані, що його реалізація зробить неоціненний освітній  вклад  у справу знання історії українського народу і держави.

Місце проведення проекту – собор  святої Софії у Києві.

Тема – «Українська мова – розмовна мова древнього Києва».

Але спершу короткий історичний екскурс.

Графіті в Софії Київській З книги Сергія Висоцького «Давньоруські написи Софії Київської ХІ-ХІV ст.»

У 60-х роках минулого століття на внутрішніх стінах Софії було виявлено графіті – видряпані написи тисячолітньої давності.  За своїм змістом вони дуже різноманітні – від молитовних звертань, історичних подій і до купчих  угод. В основі більшості графіті –  мова церковнослов’янська. Але писали їх різні люди, які не завжди досконало знали церковнослов’янську – тодішню літературну мову. І там, де бракувало знань, мимоволі використовували слова та форми слів мови розмовної. От власне про те, що вона була саме українською, а не якоюсь іншою, незаперечно свідчать численні мовні особливості текстів графіті. Назвемо лише декілька.

  1. У графіті представлена велика кількість слів сучасної української мови: хрест, геть, прізвище, порося, трясця (народна назва хвороби)… Наприклад, фраза: «А ворогов трясцею оточи».
  2. Один з найпопулярніших написів церковнослов’янською: «Господи, помози рабу своєму…» завершують імена у притаманній лише українській мові формі давального відмінка: Степанові, Петрові, Павлові. Борисові, Семенові…
  3. У звертаннях обов’язковий кличний відмінок: Пантелеймоне, Онуфріє, Софіє, владико, голово…
  4. Дієслова минулого часу мають закінчення на «-в»: ходив, писав, молив…
  5. Дієслова із закінченням на «-ти»: писати, долучити, скончати…
  6. Форми чоловічих імен із закінченням на «-о»: Іванко, Марко, Кирило, Михалько, Дмитро…
  7. Ім’я Володимир пишеться лише з повноголоссям –оло-.

(до речі, на стінах собору близько 7 тисяч графіті, але написання цього імені як «Владімір» не виявлено).

Отже, графіті є безумовним доказом того, що розмовною мовою у древньому Києві була мова українська.

Поза сумнівом, що дана  інформація має першорядне значення для відвідувачів заповідника і особливо для молодого покоління. Бо  незаперечно свідчить, що саме українці є прямими нащадками тих, хто складав етнічне ядро Русі 1000 років тому.

Святкова Різдвяна літургія у Святій Софії Київській Михайло Палінчак/president.gov.ua

Але під час щоденних екскурсій у соборі цю інформацію туристам не повідомляють, а самостійно читати древні написи неможливо. Про українську мову у графіті розповідають лише на спеціальних екскурсіях, які потребують попереднього замовлення.

Так само  в експозиції «Софія Київська: 1000-річчя могутності духу», яка нині працює у Заповіднику за підтримки Українського культурного фонду, про українську мову у графіті також не згадано жодним словом.

Доктор наук Надія Нікітенко  в аудіо супроводі до цієї виставки називає «мозаїки і фрески – мірилом нашої ідентичності».

Дозволимо заперечити шановній професорці, бо згідно з класичними визначеннями  головним мірилом ідентичності нації  перш за все є мова. А вже за мовою слідують критерії  території, психології, культури, ментальності  і т д…

«Ми не знаємо якого ми роду і племені, а ми маємо це знати».

Неля Куковальська, генеральний директор заповідника «Софія Київська»

Ми неодноразово порушували цю тему у публікаціях  рубрики «Тест на державність» (на сайті радіо «Свобода»), які, до речі, підтримали десятки тисяч наших читачів.

У статті «Київські князі розмовляли українською. Музейники це замовчують»  ми апелювали до висновків  видатних мовознавців Кримського, Шахматова, Максимовича, Шевельова, Житецькиого, котрі докладно обґрунтували, що розмовною мовою древньої Русі була українська мова. 

Відтоді минуло два роки, але  внесення змін до екскурсійних текстів ми так і не дочекались. Натомість отримали від наукових співробітників Заповідника несподівані коментарі. Ірина Марголіна пише

«Мовознавці Кримський, Шахматов, Максимович, Шевельов, Житецький докладно обґрунтували, що розмовною мовою древньої Русі була українська мова» Не наукове посилання, де ж вказівка на конкретні видання, сторінки тощо?»

Чи правильно ми зрозуміли, що кандидат наук не знає де шукати наукову літературу??

Ще один коментар, який не потребує  жодних коментарів. Його автор Олександр Костючок:

«За усіма статтями згадуваних журналісток, очевидно, стоїть ціла команда або зграя, яка допомагає їм як у пошуку, розробці «історичних, культурних концепцій», а також активно робить дописи в коментарях і ставить лайки!»

Отже, усвідомивши  наскільки непробивною є позиція Заповідника у цій надважливій для держави темі, ми і вирішили звернутися до Українського культурного фонду. Ідея проекту полягає в організації  постійно діючої експозиції  на тему «Українська мова – розмовна мова древнього Києва». Його реалізація  потребуватиме встановлення  у соборі біля стін з найбільшою кількістю графіті  кількох інтерактивних панелей з таким зображенням: точне графічне відтворення тексту –  його транскрипція –  стисле пояснення українських граматичних ознак слів.

 

ГОСПОДИ ПОМОЗИ РАБУ СВОЄМУ ПАВЛОВИ

Молитовний напис завершується ім’ям у типово українському давальному відмінку «ПавлОВИ». «В українській мові від найдавніших писемних пам’яток і до 16-17 ст закінчення у давальному відмінку (-ОВИ) було твердим», – відзначає історик мови, доктор філологічних наук Віктор Мойсієнко.

На інтерактивній панелі також необхідно представити інформацію з наукових праць мовознавців Кримського, Шахматова, Житецького, Максимовича, Шевельова (з джерелами ми обов’язково допоможемо). Наприклад:

  • Російський академік Шахматов в «Енциклопедії слов’янської філології» (1915 рік) писав: «Прямими нащадками Полян. Деревлян, Сіверян є людність Київщини, Волині, Чернігівщини, Полтавщини… вони дотепер зберегли свою мову».
  • Український академік Кримський ( поліглот – знав понад 70 мов) вважав, що «старокиївський говір – прямий предок української мови» і на цій підставі називав українців «Нащадками тисячолітньої культурної нації».

На нашу думку, реалізацією такого проекту Фонд «забезпечить широкий доступ громадян до національного культурного надбання», як того і вимагає Закон України «Про український культурний фонд».

Якщо ви не готові підтримати цей проект, то, будь-ласка, порадьте до кого ще можна звернутися з проханням допомоги у цій надзвичайно важливій для держави справі.

Будемо вдячні за відповідь

Автори: Ірина Костенко, Лариса Мудрак, Марина Остапенко

Останнi новини