«Та кому ти треба! Хто б до тебе чіплявся?» — домагання та виправдовування в українському суспільстві

«Та кому ти треба! Хто б до тебе чіплявся?» — домагання та виправдовування в українському суспільстві

Скандал із Володимиром Талашком. У мене немає підстав не вірити Ірині Сампан (журналістка Громадського радіо — ред.), яку я знаю, поважаю, люблю, з якою працюю роки. Хотіла б, щоб комісія, яка розслідує заяви студенток про домагання в університеті Карпенка-Карого, з’ясувала правду. Бо прецедентів із реальним розслідуванням домагань щось не пригадаю в Україні.

Я напишу про те, про що думаю уже третю добу.

Нині про неприпустимість домагань і насильства, особисті історії і травми публічно говорять 20-ти, 30-ти, 35-тирічні. Ті, кому 45, 50, більше, — переважно соромляться, бояться і навіть не знають, як про таке говорити.

Не існувало десятиліттями навіть приватних майданчиків для цього, що вже й казати про публічні. Не було можливості, дозволу, якщо хочете — не було припустимості говорити про таке вголос.

Багато жінок мовчали про це навіть у колі подруг чи рідних, бо часто реакції були прогнозовані.

«Ти не так зрозуміла». «Та кому ти треба! Хто б там до тебе чіплявся!». «А ти що, така вже перебірлива? А якщо це допоможе в кар’єрі?» «У всіх таке бувало. Можна й потерпіти». «Ну він же не огидний? Нічо такий мущина?» — це реальні слова.

Дещо з цього я чула особисто. Від жінок. І частина з них так само проходила через насильство, але сором, приниження, страх осуду та звинувачень, страх визнати, що це було з тобою, не часто роблять людей співчутливими.

Я вам розповім одну (а їх не одна) з особистих історій і я впевнена, що багато моїх ровесниць згадають подібне.

Ця людина, герой історії, до речі, й досі дещо очолює. Не пишу що, бо це лише ілюстрація, а не сповідь. Я й тоді працювала на радіо, і це було важливе інтерв’ю з важливим гостем, домовитись було складно. І між домовленістю й розмовою мені зробили маленьку операцію на нозі, і я приїхала на інтерв’ю з паличкою і забинтованою ногою.

Ми провели розмову і гість запропонував підвезти мене додому. Січень, вечір, я стрибаю по снігу босою забинтованою ногою, машина з водієм і людина відома, просто гість ефіру. Це середина 1990-х, і навіть таксі у два боки для мене було фінансово непросто. Тому я погодилась — це ж логічно за усіх цих обставин. Неподалік від мого будинку водій раптом зупинився і пішов погуляти. На мороз. Певне, не вперше.

А потім якийсь час, довгий-довгий час відбивань, переконань, прохань залишити мене і відкрити двері. Подробиці я пропущу. Я таки вийшла з тієї машини. Вважайте, домовилась.
Це була лише робота. Просто інтерв’ю. Багато людей чомусь думає, що в історіях про домагання мають бути якісь надзвичайні обставини, драматична ситуація, в яку потрапила жінка. Але все банальніше: це щоденні маленькі драми — на роботі, на навчанні, в таксі, у публічних місцях — у ЗВИЧНИХ обставинах, і дуже часто зі знайомими чоловіками.

Оця банальність і є найгіршою. Саме вона формує страшну норму «з ким не буває».

Ти могла, наприклад, прийти на роботу в якийсь універ цілою поважною кандидаткою наук, але завжди знаходився один чи два дядьки, які вважали за можливе ляскати тебе по заду або підкочувати до тебе ледь не на засіданні кафедри з «хо-хо-хо» і лапанням, як якийсь порнографічний Санта. Це бувало і є на багатьох робочих місцях.

Цілим поколінням чоловіків така модель поведінки вшита у мозок. Що так треба, так можна, що це нормально. І що це підтримує репутацію його як справжнього чоловіка.
І що ще жахливіше — на домаганнях як культурі вдалось побудувати бізнес-моделі деяких вишів. Або й цілих сфер.

Я досі чую цілу низку аргументів, що, мовляв, «це ж творчі люди», «це сфера така специфічна», «це така харизма, що неможливо протистояти».

І той світ, що зараз, — таки починає бути іншим. Частково це зруйнована система , де не «жінки повивертали брудну білизну «, а де можуть бути цілком інші взаємини між жінками і чоловіками, інші правила — ІНШЕ НОРМАЛЬНЕ.

Але це створює виклик і загрозу для публічності деяких чоловіків. Так, факти такі, що саме для чоловіків. Бо може стати відомо про брудні сторінки в їхніх біографіях, якщо жінки заговорять. Їхні студентки, помічниці, колеги, бізнес-партнерки.

Утім, попри те, що з’являється дедалі більше середовищ, де домагання і насильство є обурливим і неможливим явищем, багатьом дівчатам і досі кажуть (іноді навіть вдома), що «бути милою» з умовним ректором — це частина кар’єрного шляху і це «є скрізь».

І ще одне. Те, що не спростить нам журналістської роботи. І не спростить суспільної дискусії. Ви можете брати інтерв’ю у доктора-професора, ректора інституту, видатного режисера, відомого письменника, телепродюсера, керівника банку, народного депутата, відомого вченого, мера чи підприємця — а ці люди цілком могли чогось досягти в професії — але ви можете не знати про цей темний бік їхнього життя. Що для них домагання — це норма. Або ви можете дізнатися про це. У медалі дві сторони, у людей часто так само. І ці речі шокують.

  • «Переслідувачі жінок заввиграшки підіймалися на найвищі щаблі успіху і визнання. Домагальників часто сприймали поблажливо, як пустотливих бешкетників, або й підбадьорювали. Скоєне рідко призводило до серйозних наслідків», — пишуть у книжці «Вона розповіла» Джоді Кантор і Меган Туей.

Я припускаю, що багатьом чоловікам, які ніколи цього не робили, які засуджують домагання і насильство, дуже непросто нині сприймати цей шквал історій і обговорень. Бо це як презумція винуватості.

Але я б дуже хотіла, щоб чоловіки подумали про таке. Коли ми, жінки, пишемо і говоримо про домагання і насильство, це не спроба поміняти місцями традиційну ієрархію: мовляв, було ваше зверху, тепер буде наше. Це не про образи чи помсту. І це не дискусія про контроль і домінування — чи про те, хто керуватиме світом.

Це розмова про зовсім іншу систему координат: де б існувала повага і визнання іншої людини (чоловіка чи жінки) суб’єктом зі своїм правом, автономністю і волею.

У сексуальних стосунках в тому числі.

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android
якщо у вас iOS

Коментарi до запису

Останнi новини