Анастасія Багаліка
Ігор Котелянець
Христина Кіт
Сексуальне насильство як воєнний злочин окупантів
Про сексуальне насильство як воєнний злочин говоримо з Христиною Кіт, адвокаткою, правозахисницею, співзасновницею і головою асоціації жінок-юристок України «Юрфем»
Гості1
Ілюстративне фото
Сексуальне насильство як «зброя» росіян
Христина Кіт: Досвід збройних конфліктів, які мали місце в інших країнах, показує, що ті, хто пережили сексуальне насильство, починають говорити про це через дуже багато років: 10, 15, 20. Це пов’язано з тією травмою, яку пережили люди. Вони не завжди готові одразу свідчити про пережите насильство.
Росіяни застосовують сексуальне насильство як «зброю». Офіційно такі факти і патерни фіксуються правоохоронними органами, зокрема, і Офісом Генерального прокурора, і Національною поліцією. 26 березня 2024 року була опублікована доповідь управління Верховного комісара ООН щодо ситуації з правами людини в Україні, де фіксуються факти застосування сексуального насильства щодо незаконно ув’язнених росіяними цивільних та українських військовополонених. Як правило, це катування сексуалізованого характеру, зокрема застосування електроструму, підключення електроструму до геніталій чи інші форми сексуалізованого насильства.
Ці злочини застосовуються як до жінок, так і до чоловіків. Мета їхнього застосування — показати власне панування, принизити, залякати. За допомогою сексуального насильства,здійснити вплив не лише на осіб, відносно яких вчиняється це сексуальне насильство, а й тих, хто змушені спостерігати або чути такі випадки катування. І, таким чином, показати власну владу на окупованих територіях.
Якщо аналізувати доповіді міжнародних організацій, фіксуються факти застосування сексуалізованого катування, сексуального насильства до дружин, доньок, чоловіків українських військовослужбовців і військовослужбовець. Тобто це як факт помсти.
Серед потерпілих, яких ми представляємо, є волонтери і волонтерки. Також є жінки, у яких знаходили літературу з історії України або будь-яку проукраїнську літературу. Ці люди зазнавали катувань та сексуального насильства саме за їхню проукраїнську позицію.
Читайте також: Як звільняти журналістів-заручників режиму Путіна?
Чому росіяни застосовують сексуальне насильство
Христина Кіт: Те, що росіяни застосовують сексуальне насильство як зброю, не виключає того, що вони є покидьки. І обирають саме такий метод і спосіб ведення війни, який абсолютно є нищівним для цивілізації. Тут йдеться не про задоволення статевої пристрасті, потягу тощо. Йдеться про руйнування людини зовнішньо і внутрішньо. Крім того, відбувається руйнування не конкретної людини, до якої вони заподіяли цей злочин. Відбувається руйнування цілої громади, спільноти, взаємозв’язків між українським суспільством.
Люди, які пережили сексуальне насильство з боку російських військовослужбовців, часто переносять дуже тяжкі наслідки для свого ментального здоров’я. І часто переносять дуже тяжкі наслідки для свого фізичного здоров’я. Але найчасті наслідки — це самоізоляція та ізоляція з боку суспільства.
Ми маємо ситуації, коли на деокупованих територіях росіяни вчиняли масові випадки сексуального насильства. Зокрема, итуації, коли вони жили тривалий час в будинках українських жінок і застосовували зґвалтування щодо циї жінок, змушували їх абсолютно себе обслуговувати. Після деокупації ці жінки залишалися сам на сам із собою, тому що громада повністю їх ізолювала. Громада перестала з ними спілкуватися. Громада перестала їм довіряти.
Ми не маємо собі дозволити ізолювати людей, які пережили ці злочини, від нашого соціуму. А, навпаки, — підтримати цих людей і допомогти їм інтегруватися. Те, що вони пережили цей злочин — це не їхній вибір. Вони не мали можливості сказати ні, вони не мали можливості захиститися. У них був вибір між життям і смертю.
Сексуальне насильство — це свідома поведінка росіян. Тактика щодо місцевої громади для того, щоб її тримати в страху і залякуванні, у недовірі один до одного. Абсолютно руйнувати наше суспільство.
Читайте також: Як допоможе Московський механізм у звільненні незаконно ув’язнених цивільних
Сексуальне насильство як злочин геноциду
Христина Кіт: Сексуальне насильство як злочин геноциду може вчинятися у наступній формі. Наприклад, ужиття будь-яких сексуальних заходів або вчинення будь-яких дій, які мають своїм наміром зупинити дітонародження українців. Наприклад, коли російські військовослужбовці можуть застосовуватися певні медичні препарати для того, щоб українські жінки більше ніколи не народили. Це завдання шкоди репродуктивній функції людини, щоб більше ніколи не народилися українці або українки.
Якщо говорити юридично, однією з форм сексуального насильства і злочинного геноциду є примусова вагітність, коли жінок запліднюють з метою того, щоб народилися діти іншої крові, іншого ДНК. Щоб змінити етнічний склад.
Сексуальне насильство як форма геноциду може мати місце. Але з точки зору доведення — це дуже складний і довготривалий процес.
Коли ми говоримо про ізолятори тимчасового тримання, де вимушено перебували незаконно ув’язнені росіянами цивільні, справді застосовувалося каліцтво статевих органів. При розслідуванні цих злочинів, якщо буде встановлено порушення репродуктивної функції, і якщо ми зможемо довести, що це не поодинокі випадки, а системний підхід росіян, очевидно, ми матимемо всі підстави говорити про злочин геноциду.
Читайте також: Політичний спонсор для незаконно ув’язнених росіянами — пояснює дружина Сергія Цигіпи
Найменш ідентифіковані форми сексуального насильства
Христина Кіт: Ми надаємо юридичну допомогу не лише жінкам, але і чоловікам, які пережили сексуальне насильство з боку російських військовослужбовців. Серед наших 30 справ, близько 10 — чоловіків.
В основному, це злочини, які стосуються приєднання електростуму до статевих органів. Застосування електростуму до статевих органів — це сексуалізована форма катування. Часто потерпілі зазнавали такі катування, не ідентифікуючи сексуалізований характер.
Погрози сексуальним насильством теж є формою сексуального насильства. Якщо людині погрожували зґвалтуванням або катуванням сексуалізованого характеру, то це вважається злочином. І важливо це розуміти.
Найменш ідентифікованою формою сексуального насильства є примусове оголення. Люди часто не можуть це ідентифікувати. Наприклад, кажуть, що їх змусили роздягнутися до гола, поприсідати чи відтискатися. І що це не було зґвалтування чи катування. Насправді, це має сексуалізований характер. Це форма насильства. Кожна людина, яка таке пережила, має право на захист і отримання необхідної допомоги.
Читайте також: Чому незаконно ув’язнені цивільні залишаються без соціального захисту від держави
Табуйованість теми
Христина Кіт: Здебільшого, люди не приходять до правоохоронних органів чи до громадських організацій з власної ініціативи і не свідчать про пережите сексуальне насильство.
Більшість чоловіків, які пережили сексуальне насильство, — це чоловіки, які перебували в полоні, в ізоляторі тимчасового тримання або в інших місцях несвободи. Коли вони приходять свідчити, то говорять не про сексуальне насильство, а про катування. Сексуалізований характер злочину ми вже виявляємо, коли спілкуємося з людиною.
Коли ми говоримо про жінок, які пережили сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом з боку російських військовослужбовців, це жінки, які не перебували в полоні. Здебільшого, це жінки, яких або витягнули примусово з їхніх будинків, які пережили зґвалтування в лісах, або під час проходження блокпостів. Або коли до них у будинок приходили військовослужбовці нібито з метою обшуку, перевірки інформації.
Тобто вони не були в полоні чи в місцях несвободи і не зазнавали катування. Ці жінки одразу починають говорити про сексуальне насильство, і вони не мають бажання йти про це свідчити з власної ініціативи правоохоронним органом. Вони можуть про це почати говорити тільки після тривалої роботи з психотерапевтом, психологом або коли мають довірливі відносини з громадськими організаціями.
Інколи людям легше говорити про катування, ніж про сексуальне насильство. Складніше людям говорити про сексуальне насильство в чистому вигляді.
Зараз намагаються будувати ситуацію так, щоб потерпілі від сексуального насильства якомога менше спілкувалися з різними фахівцями і кожного разу ходили в різні кабінети про отримання допомоги, а була одна точка входу, єдине вікно, і людина, яка допоможе отримати весь необхідний комплекс допомоги і підтримки.
Читайте також: Для них люди — це інструмент пропаганди: історія цивільного заручника Олега Богданова
Дана публікація стала можливою
завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.
У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів.
Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року. За цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах.
Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521- 57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.
Повністю розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
