Незрячі ходять лише по аптеках, більше нічого їм не треба (саркастична колонка)

Якось одного разу я вирішив зайти до магазину з продукцією, призначеною для тих, кому виповнилося 18 років і вживання якої взагалі-то шкодить здоров’ю. За іронією долі одразу біля цього магазину розміщена аптека. Прямо в сусідніх дверях.

І от коли я впевнено наближаюся до сходинок, щоб відкрити двері в той магазин, мене спиняє жінка (яка, як виявилось, теж ішла в цей магазин, щоб трошки нашкодити своєму здоров’ю. Я почув, що вона купувала) і каже мені: «аптека трохи далі».

Я, звісно, пояснив їй, що вона у своїх припущеннях трошки помилилася, а я на своєму маршруті — ні. Так ми разом і зайшли.

А ще раніше, дуже-дуже давно ми з дружиною ішли в одне кафе, де мали підійти наші друзі. І от коли ми вже заходили у ворота, до нас підбігає жінка і каже: «ви йдете в бар». (Ну це не зовсім бар, нормальне кафе). Довелось їй пояснити, що це не помилка, нам туди й треба. (Дякую, що в аптеку не відправила).

Це був ліричний вступ. То ж перейдімо до суті.

Ви, мабуть, бачили в аптеках такі смужки, які простягаються від входу до прилавка (чи як воно там в тих закладах називається). Їх встановлюють навіть у найменших аптеках. Це спеціальні тактильні смуги, які мали б допомогти незрячим людям швидко пройти до того віконечка, де в тебе забирають гроші в обмін на такі бажані медикаменти.

І все б нічого. Здавалося б: все чудово, все для блага. Але чи дійсно це так?

Я не писатиму про те, з яких матеріалів ці тактильні смуги зроблені. Я також не писатиму тут про те, чи встановлені вони за стандартами. Для цього є інші, досвідченіші люди, то їхня парафія. Я туди не заходитиму. Але напишу про інше.

Переважно принцип побудови усіх аптек стандартний. Зайшов — і прямо йдеш до віконечка. Існують також трохи більші аптеки, але загалом вони за площею такі, що там можна розібратись. У крайньому разі хтось із відвідувачів допоможе, або хтось із працівників зверне увагу та зорієнтує. Зрештою можна зайти, пройти кілька кроків і, якщо навкруги тиша, крикнути: «агов, є хтось живий?»

Тобто, маємо ситуацію, коли заради десяти кроків хтось витрачається на ці тактильні смуги, бо так десь хтось написав чи наказав.

Люди кажуть (сам не помічав), що такі смуги є і в банках та поштових відділеннях. Проте там можуть бути нюанси, бо ці приміщення часом трохи складніші в орієнтуванні. Тому від таких смуг у відділенні банку може бути практична користь.

Але там, де такі смуги точно потрібні, їх немає. А дарма.

Я зараз маю на увазі супермаркети.

Як незрячі купують продукти в супермаркетах

Зайшовши в супермаркет, незрячі покупці насамперед шукають касу. Потрапивши до каси, ми просимо, щоб нам покликали когось із працівників. І вже з працівницею або працівником далі ходимо й купуємо те, що нам треба (а часом і те, що не треба, бо ж спокусі в супермаркетах піддаються майже всі).

Є супермаркети маленькі. Заходиш, чуєш, де пікає касове обладнання, ідеш на звук і далі все за вищеописаним сценарієм.

А є супермаркети великі. Або дуже великі. І там навіть орієнтування по звуку не сильно допомагає.

І ось у таких супермаркетах якраз знадобилися б ті самі тактильні смуги, які б вели від входу до касової зони.

Але про це чомусь ніхто не думає. Тоді як у малих аптеках їх чомусь встановлюють.

І складається враження, що десь там нагорі хтось подумав: «Незрячі ходять лише по аптеках. Більше нічого їм не треба». І наказав встановлювати там тактильні смуги, користь від яких сумнівна.

А продукти хай їм соцпрацівник приносить. Бажано раз на місяць.

---