Що не так із просвітницькими кампаніями на зразок «не сліпий, а незрячий»

Впродовж останніх кількох років в Україні було багато зроблено для витіснення з ужитку некоректної термінології. Наприклад, не «інвалід», а «людина з інвалідністю», не «сліпий», а «незрячий», не «інвалідний візок», а «крісло колісне» (хоча зараз все ж ідуть дискусії, щоб цей термін був граматично правильним — «колісне крісло»).

Для поширення такої термінології створили навіть «Словник безбар’єрності». Ба більше, на сторінках тих чи інших міністерств час від часу з’являються відповідні дописи на тему вживання коректної термінології.

Проте з цією кампанією щось йде не так.

«Він що, сліпий?»

Доля собі вирішила, що я маю бути незрячим. А ще вона подарувала мені чудову можливість уміти володіти білою тростиною для орієнтування і чудового друга, який навчив мене цією можливістю користуватись.

Персонаж з білою тростиною привертає увагу, особливо дітей, тобто — нашого майбутнього.

Дуже часто, коли йду з тростиною, десь поруч проходить дитина з кимось із дорослих, і ця дитина питає свого дорослого: «він сліпий?» Також подібні запитання або репліки можуть звучати, коли діти йдуть без дорослих, але говорять про це між собою.

Якщо є час і натхнення, то я обертаюсь і не лише безпардонно влажу в їхню розмову, пояснюючи, що й до чого, а ще зазначаю про коректну термінологію.

І щоразу думаю: а для кого пишуться всі ці дописи про те, як кого називати? Чи доходять вони до адресатів?

Подібного роду просвітницькі кампанії відбуваються вже купу років. Точно більше, ніж п’ять. Може й усі десять. Але запитання «він сліпий?» я чув і у 2021 році, і в першій половині лютого 2026 року. Це означає, що відповідні кампанії не досягають успіху з огляду на їхню тривалість.

До речі, якось я проходив повз групу нетверезих чоловіків. І на моє здивування почув, як один одному каже: «Відійди в бік, не бачиш, що йде незрячий?» І це дуже контрастує з тим, що діти питають у своїх батьків.
Що робити?

Щоб подібні кампанії мали успіх, потрібно насамперед вивчати звички споживання інформації. А вони за останній час дуже змінились. Сотні тисяч, якщо не мільйони людей отримують інформацію вже не з телевізора, а з соціальних мереж — особливо TikTok та YouTube. І якщо держава справді хоче, щоб її кампанії мали успіх, то має підійти до цього креативно.

Наприклад, замість скупого та сухого допису у фейсбуці можна зняти якесь пізнавальне відео, яке розганяти по соцмережах. Якщо воно стане вірусним, особливо у TikTok, то досягне успіху. Це дозволить охопити такими кампаніями, зокрема, дітей та підлітків, які точно не читають сторінки Мін’юсту чи МВС.

Далі потрібно працювати з тими, кого називають лідерами суспільної думки. Блогери-мільйонники мають реальний вплив на аудиторію. А ще вони працюють на різних платформах. Просування подібних кампаній з допомогою цих людей матиме гарантований успіх. Головне креативно до цього підійти.

Ще одна ніша, де це можна і треба просувати — кінотеатри. Соціальні реклами про коректну термінологію можна показувати і перед фільмами, і перед мультфільмами. На момент, коли перед фільмом показується реклама, в залі перебувають вже майже всі глядачі. Та й кінотеатр — це не YouTube, кнопку «Пропустити рекламу» там не натиснеш.

Про традиційні медіа також не варто забувати: рекламні кампанії на радіо та телебаченні (особливо на найрейтинговіших каналах) точно матимуть успіх, на відміну від видання різних словників коректної термінології чи сухих дописів на сторінках органів влади (деякі з цих сторінок навіть 100 тисяч підписників не мають).

До слова, випадок, коли по вулиці йде незряча людина, а поруч йде дитина з кимось із дорослих та питає його: «він сліпий?» вже є сценарієм для такої реклами. У відповідь дорослий пояснює дитині, як коректно говорити. Якщо гарно це обіграти — буде успіх. І це слово щодо людей зникне з частини, а потім, може, й з усіх сімей.

Чому «сліпий» — це не ОК

Наостанок трохи поясню, що не так зі словом «сліпий», бо є люди, які цього справді не розуміють.

Це слово через низку обставин має негативне забарвлення. Наприклад, коли людина з нормальним зором чогось не побачила, їй кажуть: «ти що, сліпий/сліпа?» Ось так і кажуть. Тому це слово часто асоціюється з неуважністю, неосвіченістю або безпорадністю. Слово «незрячий» поки що позбавлене цих нашарувань.

Крім того, багато незрячих людей мають, так би мовити, травматичний досвід. У дворі чи в селі діти не хотіли бавитися з незрячою дитиною й казали, що вона «сліпа». І це залишає відбиток на все життя. Хочеться позбутися цього слова, щоб на тебе так не казали. Бо це спогад про фактично перший у житті прояв дискримінації та ізоляції.

---

Проєкт «Медіа без бар’єрів: інклюзивні рішення для українського медіасередовища» розроблений та реалізується Громадським радіо за підтримки Міжнародної програми розвитку комунікації ЮНЕСКО (IPDC). 

---

---