«Український сценарій» та ботоферми: як РФ викривлює вибори у Вірменії
Редакція Громадського радіо дослідила, як російська пропагандистська машина викривлює перебіг та результати парламентських виборів у Вірменії. Ми промоніторили соцмережі, а саме проросійські джерела протягом виборчої кампанії та у день голосування. Причиною нашого інтересу до цієї теми стали не поодинокі дописи в Telegram, а саме ті наративи, що поширюються скоординовано і набирають великі охоплення.
Під час моніторингу ми побачили, що парламентські вибори у Вірменії зображують як «нелегітимні», стверджуючи про «масштабні фальсифікації та «переслідування опозиції». Частина з наративів подає прем’єр-міністра Пашиняна як «маріонетку Заходу, підконтрольну ЦРУ та МІ-6», а його перемогу — як закріплення «русофобського курсу». Також перемогу Пашиняна подають як «шлях до українського сценарію» для Вірменії. Крім того, активно просувається наратив про «зовнішнє управління вірменськими медіа з боку Франції та НАТО», а опозицію зображують як «справжній голос вірменського народу та прихильника відносин з Росією».
Цей комплекс наративів навколо виборів у Вірменії стрімко набирає обертів. Подібні інформаційні атаки є небезпечними для України та вже розповсюдилися у десятках Telegram-каналів. Чому саме це небезпечно і кому вигідні такі маніпуляції — читайте у нашому матеріалі.
1x
Прослухати
--:--
--:--
Маємо розібратися з темою вірменських виборів і подивитися на це прицільно через наративи, які можуть бути ворожими або такими і є: проросійська оптика і те, як, зокрема, інформаційний простір і українські ЗМІ реагують і аналізують те, що відбувається.
Мета — відстежити причинно-наслідкові звʼязки та зрозуміти, що породжується з чого. Ідемо вглиб, так би мовити.
«Ситуація не зводиться виключно до російського фактора…»
Є декілька аспектів. Перший — це сприйняття ситуації у Вірменії.
Зрозуміло, що в Україні сприйняття формується, перш за все, геополітичною рамкою: «Росія програла чи Росія перемогла». Це створює широкий політ для маніпуляцій, бо таким чином вже вся ситуація дуже спрощується. Насправді там змагалися декілька проєвропейських політичних сил, і опозиція до Пашиняна була і проєвропейська. Були і проросійські політичні сили, які намагалися реваншувати. Вони взяли більше %, ніж раніше. Пашинян взяв менше, але укріпився.
Тобто ситуація не зводиться виключно до російського фактора, тим паче, коли зараз новообраний старий прем’єр-міністр, скоріше за все, таки здійснить візит до Росії і в нас буде нова хвиля зради: «Як так». А тому, що ситуація дещо складніша.
Другий момент. Це проблема відсутності двосторонньої оптики. Вже стало краще: в українському просторі стало більше аналітиків, які спеціалізуються щодо Південного Кавказу, і вже не дивляться на ситуацію виключно через призму Росії або азербайджано-вірменської війни, де змагалися пропагандистські машини обох сторін.
Наразі стає більше аналітики суверенної української, але все одно часто можна зустріти те, як в Україні беруть інтерпретацію інформації з російських інформаційних ресурсів — інколи, які змінилися на азербайджанські або турецькі. Але в будь-якому разі це не вірменські джерела інформації.
Як і у Вірменії, часто реагують на ситуацію в Україні, яка закидається туди росіянами або через призму українсько-азербайджанських, українсько-турецьких відносин. Ясно, що це не сприяє довірі.
Третій важливий момент — попри все це, і чому зростає кількість якісної аналітики в українському просторі, через те, що і геополітичні умови у Вірменії штовхають на те, що їм необхідно перевідкривати собі Україну. Є колосальний потенціал суспільно-історичний дуже добрих і теплих відносин між вірменами і українцями, які дають простори через діаспори, впливи, які існують на людському рівні, для того, щоб більша частина тих наративів, які розповсюджуються, проходили достатньо повз, тому що вони просто не прилипають.
«У випадку Вірменії якось зради в Україні не відчувається…»
Безперечно, у Вірменії є і напруга стосовно Пашиняна, особливо на тлі його позиції щодо Карабаху свого часу. І причому, напруження як в один, так і в інший: і з проросійського, і з проєвропейського табору.
Є серйозна критика того, що на словах він дистанціюється від Росії, а в реальності часто ні.
Якщо брати українську оптику — я би з великою натяжкою, але сказав, що Вірменія повторює просто інтенсивніший, швидший шлях, який ми проходили за часів Ющенка. І, в принципі, ті процеси, які ми бачимо у Вірменії, стають зрозумілими, якщо подивитися через цю оптику.
І росіяни, ясно, що роблять акценти, як завжди: нелегітимна влада, фальсифікації, переслідування тощо.
По-друге, тези про «узурпацію влади», прозахідний і американський впливи тощо вони дуже люблять. Водночас, перш за все, відносини Вірменії, хоча вона і диверсифікує за рахунок США та Європи — тим не менш вона залишається в серйозній співпраці з Росією. РФ залишається першим партнером Вірменії, вже не кажучи про воєнну базу і ФСБ, яке стоїть по прикордонню Вірменії.
Але, як завжди, є наративи про «маріонеток» тощо. Є і багато інших точок, на які намагаються акцентувати, але цікаве в тому, що в Україні це не залітає. Деякі Телеграм-канали публікують, можна звести до конкретних спікерів, заряджених на це. Але в цілому, якщо візьмемо інформаційний зріз — то не скажу, що Вірменія настільки топова тема в Україні, щоби всі настільки звертали увагу. Тим більше, що все зрозуміло: проєвропейські сили перемогли — супер. Куди легше зачепитися, коли «зрада». А у випадку Вірменії якось зради в Україні не відчувається. Тому росіяни пройшли повз. Вони намагаються, закидають, але воно не залітає.
«Неодноразово росіяни легалізовували для Вірменії інформацію через український інфопростір…»
Звісно, що йде нащупування можливості вкиду через український інформаційний простір. Не один раз, м’яко кажучи, росіяни легалізовували для Вірменії інформацію через український інформаційний простір. Оскільки ми не маленька країна в нашій частині світу, і ми багато в чому маяк для багатьох країн, які перебувають під впливом Росії і намагаються від неї дистанціюватися — те що з’являється в українському інформаційному просторі, достатньо легко потім закинути у Вірменію і там обсмоктувати. Або у Грузію, Азербайджан, Білорусь чи Молдову.
Можемо спостерігати, як через українські медіа, через український сегмент соціальних мереж часто можуть відбуватися вкиди, про які в Україні навіть ніхто і не знає, ніхто їх не помітив. Але потім це використовується як фактор в умовній Грузії, Вірменії, або Молдові, де кажуть: «а от в Україні заявили». А в Україні ні сном, ні духом, натомість там роздувається.
Тому тут цікаво спостерігати не тільки сам наратив («українського сценарію» — ред.), який з’являється, він достатньо зрозумілий, але і мережу, як це розповсюджується, на які акаунти потім йде, і де ця інформація випливає.
«Все, що не було взято під парасольку НАТО — Росія туди залізла або пробує залізти…»
Говорячи про роль Вірменії для Заходу, Європи, України — є декілька оптик. Перша — геовійськова. Після того, як в Європі зрозуміли — після російської агресії проти України не дійшло, після повномасштабного вторгнення зрозуміли — що політика тримання буфера між Росією і НАТО не працює: буфери перетворюються і провокують Росію перетворити їх в зони впливу.
Білорусь анексовано, у випадку України намагання відбувалося, по Молдові намагання відбувається. Зараз вже трішки складніше, а до цього Молдова була ледь не в задній кишені — якщо Україна пала б, то Молдова одразу теж.
Тобто все, що не було взято під парасольку НАТО — Росія туди залізла або намагається залізти. Швеція і Фінляндія застрибнули в НАТО, Україна бореться, Білорусь опинилася там, Грузія напів там, Молдову вирвали.
У випадку Вірменії це спір: Європа готова підтримати демократичні наміри і готова зайняти позицію захисту чи готова згодувати драконові, щоб інших не чіпали.
Вірменія — єдина демократична країна в регіоні. На південь Туреччина, розуміємо, умовно демократична. Азербайджан — спадкова деспотія східного типу. Грузія — умовно демократична країна. Росія — окрема історія. Іран на південь.
Тобто, Вірменія — це єдиний оплот демократичного суспільства та режиму, який є в усьому регіоні Південного Кавказу і ширше Кавказу, навіть Малої Азії. Якщо їх згодувати — то які ідеали демократії, відкритості, європейськості тощо?
Є і фактор логістики. Вірменія — це ключ від Південного Кавказу. Без неї фактично всі торговельні ланцюги по Південному Кавказу замикаються.
Зрозуміло, що Вірменія — єдиний ключ для того, щоб можна було і з Азербайджаном нормалізувати торговельний шлях, і на південь навіть. Тому у Вірменії дуже стратегічне становище з точки зору логістичних шляхів, а відповідно і геополітики.
Американське посольство у Вірменії в рази більше, ніж в Україні. Одне з найбільших в світі. При тому, що Вірменія менша за населенням, ніж Київ, а за розміром — як Київська область. Тому що Іран поруч, Туреччина поруч, весь Північний Кавказ поруч — це дуже стратегічне місце з точки зору взаємодії з усіма регіонами навкруги, — це перехрестя в прямому сенсі слова.
Тому така важлива битва і в Росії за Вірменію. Втрачаючи Вірменію, вони втрачають весь Південний Кавказ. Вони трималися і в Азербайджані, і у Вірменії. Наразі і там, і там їхня вага значно стагнувала.