У запалі військових дій їх просто не встигли вивести. Мама одного ув’язненого Оксана Петрівна розповідає про важкі умови утримання під вартою в “народних” республіках:
Не міг віддати на руки документи. Втік начальник з тюрми. Я йому кажу: Синок, якщо є голова на плечах — сиди. Пошта не ходить. Він сидить голодний, холодний. Я взагалі не знаю, що робити. В нього документів тільки немає на руках. Він каже, що йому тікати? Військовополонених звільняють, ну а це хто? Ніхто не відпускає, ніхто не займається цим питанням. Хліб їдять чорний, як земля, хоч коника ліпи. Син каже, що лягає голодний і встає голодний. Дають якусь юшку, я туди хліба чорного накрошу, поїм і не можу вже далі терпіти. Мені тікати? Медикаментів взагалі немає. Коли побриюся, то що мені прикласти? Сиджу, як вши в собаки вибираю, клопів цих вибираю. Вони як покусають, потім такі набряки
.
Український суд звільнив її сина з умовно дострокового ще півроку тому, але сепаратисти
не визнають українських законів і її син продовжує відбувати свій термін.
Я дзвонила і в Київ на гарячу лінію, і Лана якась там у Києві, і «Восток SOS». Кому я тільки не дзвонила, ніхто нічого не робить. І їх таких двадцять дві людини
, — говорить Оксана Петрівна.
Віталій Симоненко і Денис Мацола. Інформатор Медіа спеціально для Громадського радіо