“Програма наставництва для дітей героїв АТО залучає близько 20-ти волонтерів по свій Україні. Формат програми простий — один наставник — одна дитина. Таким чином нам вдалося вже зібрати людей по всій країні з таких міст, як Київ, Дніпропетровськ, Львів, Луцьк, Кременчуг та інші міста. У вересні ми плануємо розпочати новий набір наставників, які захочуть розділити свій час з дитиною героя”, — говорить Людмила Роспопа.
Студентка Людмила Роспопа навчається в університеті, однак паралельно вирішила і долучитися до проекту колег зі Львова. Вона та ще одна волонтерка є наставниками для дітей загиблого бійця з «Айдару» Андрія Атаманчука. Чоловік героїчно загинув на Сході минулого літа.
«Я беру участь в програмі десь з квітня напевно, а може ще й раніше. Якось час так швидко пролетів. Проект від Львівської освітньої фундації – наставництво для дітей героїв. Нам виділили кошти, щоб ми займалися з дітками, приділяли їм свій час. Суть програми в тому, що діти, які втратили батька, мають людину-наставника, яка допомагає їм адаптуватися, допомагає їм якось знайти себе і також проводить з ними вільний час», — каже Людмила.
З дітьми проводили дуже багато заходів.
«В нас є конкретний план заходів. Ми керуємось цим планом. Останній раз ми святкували День народження Катрусі. Також ми ходили в кінотеатр, приходили в гуртожиток до мене. Те, що дітям подобається робити , ми узгоджуємо з мамою і вже адаптуємо їх до смаків дітей. В школу недавно скуповувалися з ними», — розповідає Людмила.
Під час навчання з дітьми бачились частіше, каже волонтерка:
«Під час навчального процесу в нас був стабільний графік. Ми зустрічаємось з дітьми двічі на тиждень. З ними займаємось я і ще волонтерка Ірина. Вона відповідає за Катрусю, а я відповідаю за Максима. Це діти Атаманчука. Ми зустрічалися тоді двічі на тиждень. Я з Максимом по середах і вже разом з Іриною і Катрусею по суботах. Зараз літо і ми з Іриною працюємо і тому коли є час, ми якось контактуємо з мамою, але двічі на тиждень намагаємось зустрічатися. Коли треба, ми можемо забрати дітей. Коли, наприклад, мама зателефонує, попросить».
Діти знають, що їх батько герой:
«Був один такий момент, коли ми проходили на Театральному майдані. Там є стенд пам`яті героїв і діти побачили фотографію свого батька. Ми там кілька хвилин стояли мовчки, не знали, що робити. В такий момент напруги ми відчували, що було важко. І тоді ми вирішили сказати дітям, що давайте ми спробуємо написати листа вашому батькові, ми його спалимо і він з димом піде на небо там, де ваш тато його прочитає. Діти сказали, що добре.. І потім одного разу ми запропонували їм це, але вони не захотіли. Я думаю, що діти ще не готові до того, але ми періодично до цього повертаємось».
«Хлопчик Максим дуже патріотична дитина. Він відчуває, що його батько герой. Зробив великий подвиг і намагається якнайсильніше довести те, що він син – свого батька. В нього є багато національної атрибутики. Дуже класний синьо-жовтий рюкзак, в який ми постійно кидаємо фарби і він стає кольоровим. Щодо Каті, то в неї зараз перехідний вік. Вона трохи важче оце все переносить і інколи ми навіть не розмовляємо. Але ми розуміємо, бо в кожного був перехідний вік і ми намагаємось знайти спільну мову, переписуємось «вконтакті» до пізньої ночі, що потім Катя просипає поїздку до Львова», — пригадує нещодавнє спілкування студентка.
Матері набагато складніше, ніж дітям, каже Людмила:
«Мені здається, що мамі набагато складніше. Вона дуже часто плаче. Ми намагаємось допомагати, чим можемо. Зараз, наприклад, хочемо отримати гроші на ремонт у їхній хаті від освітньої фундації. Там, здається, є така програма. А за те, що ми займаємося з дітьми, вона нам дуже вдячна і іноді від цього нам аж самим трохи незручно, хоча ми це робимо чисто з доброї волі, з чистим серцем. Нам приємно з ними проводити час».
Програма по наставництву триває рік.
«Закінчується програма 31 грудня, але ми далі будемо спілкуватися з дітьми, будемо ходити з ними, гуляти. Просто може інколи не так часто, бо все залежить від того, чи буде в нас час, бо ми ж теж розвиваємось, працюємо».
Мати Максима і Каті Наталя Атаманчук каже, що самій з дітьми дуже важко. І молодший Максим ще не до кінця розуміє,що його батько загинув.
«Тиждень перед тим, як Андрій планував їхати в АТО, він прийшов і попросив мене це повідомити сину. А я кажу, що як я дитині поясню, куди ти їдеш. Він тоді вже розумів, куди він їде і що з ним може трапитися. А потім через кілька місяців мені сусід повідомив, що він загинув. Про це дуже важко згадувати », — каже жінка.
Довіряти дітей волонтерам спочатку Наталя боялася:
«Звісно, що я дівчат спочатку не знала і довіряти дітей боялася. Сподівалась, що все буде добре. Одного разу їх відпустила разом. Поті ще і ще. І зрозуміла, що все буде добре. І діти в хороший руках. Звикли один до одного і все. Люда постійно дзвонить до Катрусі. Щасливі».
У вересні з програмою наставництва для дитини героя «Львівська освітня фундація» планує стартувати на «Великій ідеї», тому активісти «Львівської освітньої фундації просять всіх підтримувати фінансово та волонтерувати разом з ними.
Аріна Крапка з Луцька для «Громадського радіо»
0