20 грудня 1720 року Петро І, згідно джерела, видав указ київському губернаторові князю Петру Голіцину з метою вилучити (та знищити) усі записи не російською мовою в монастирях України:
«…во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные».
Також в тому році вийшов загальний указ, щоб “знову книг ніяких, крім церковних попередніх видань, в Україні не друкувати, а ті старі книги з книгами великоросійського друку зрівняти, щоб ніякої різниці і “особливого наріччя” в них не було”.
ОНОВЛЕНО. Історик та перекладач Сергій Лунін у коментарі “Громадському радіо” заявив, що дані цитати з відкритих джерел спотворені.
“Что касается первого указа, там вообще ничего нет об уничтожении текстов, и об уничтожении конкретно украинских текстов. Он относится только к церкви. После изъятия этих текстов из церкви, они должны были быть переписаны, а что делать с оригиналами — в указе вообще не пишется. То ли оставить у чиновников, то ли вернуть в монастыри — вообще непонятно”, — коментує історик.
«Вторая цитата с формальной точки зрения сфальсифицирована. Почему — потому что в середине вставлено слово «Украина». Указ относится, если говорить точно — к украинским монастырским типографиям (киевской и черниговской). Указ этот был направлен на борьбу с “ересями”. А слово “наречие” там уже ближе к концу попадается. Указ противоречит сам себе. В одном месте написано «печатать только старые книги», в другом «и старые, и новые, но с цензурой»”, — додає Сергій Лунін.
Також у мережі Сергій Лунін написав свій аналіз даних цитат, з наведенням указів з наступного джерела: “Полное собрание законов Российской империи”.
Хронологія заборон:
1720 – указ царя Московії Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.
1729 – наказ Петра ІІ переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.
1731 – вимога цариці Анни Іванівни вилучити книги старого українського друку, а «науки вводить на собственном российском языке». У таємній інструкції правителеві України князю О. Шаховському 1734 наказала всіляко перешкоджати українцям одружуватися з поляками та білорусами, «а побуждать их и искусным образом приводить в свойство с великоросами».
1763 – указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
1769 – заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар.
1775 – зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
1789 – розпорядження Едукаційної комісії польського сейму про закриття всіх українських шкіл.
Детальніша хронологія заборон української мови, включно до 1990, доступна на Вікіпедії.