«Як би я міг розповідати, що таке Росія». Вчитель-історик відслужив у зоні АТО (Фоторепортаж)

 — Рівняйсь, струнко. Рівняння на середину!

Під командуванням 11-класниці Євгенії Галати учні Квітчанського навчально-виховного комплексу колоною проходять подвір’ям. Наступний марш — вже під бойову пісню: «Гей, нумо, хлопці, до зброї».

Заняття — на базі випускного класу. Але у школі — лише п’ять одинадцятикласників. Тому для виступу перед журналістами вчитель Василь Отземко мобілізував дев’яти- й десятикласників.

Педагог анонсує: усе, що ми побачимо, учні відпрацьовують переважно в позашкільний час. На тренуваннях Василь Отземко передає підліткам навички, здобуті за рік і місяць служби в зоні АТО.

— Нема нічого надзвичайно складного, але це свідчить про те, що діти володіють вже певними знаннями. Я такими знаннями не володів, — відкриває урок викладач.

Від простого — як правильно падати — до складнішого: як відбити напад з ножем. Якщо все вдалося і переможений супротивник — на землі, учні разом із вчителем дружньо аплодують. 

Василю Отземкові — 33 роки. До війни він в армії не служив. Закінчив Черкаський університет, викладав історію. Коли розпочалася російська агресія, саме предмет підштовхнув учителя до дії.

— Коли розглядаються всі історичні процеси — постійно Росія була якимось агресором. Оце почитаєш-почитаєш історію — знову у нас якась халепа з тою Московією, з тою Росією. Яке я б мав моральне право розповідати, як треба любити Україну, хто така Росія і при цьому знаходитися тут? Мене б запитали — мені б соромно було, принаймні, — пояснює Отземко.

Як сільський учитель Отземко не підлягав мобілізації. Пішов добровольцем. Служив під Волновахою. Безпосередньо про бойові дії воліє не розповідати. Зазначає — тяжко було, й коли не стріляли.

— Ти весь час живеш у ворожому оточенні. Крім своїх товаришів, побратимів, насправді все оточення вороже. Місцеві жителі, од яких можна очікувати чого завгодно: у спину стрельнуть чи не стрельнуть? Харчі приносять — отруєні вони чи не отруєні, бо траплялися випадки різні. Вийти треба кудись у місто — ти виходиш удвох, утрьох, вчотирьох, один ніколи не ходиш. В основному, втрьох ходили, зі зброєю, тому що очікували нападу якоїсь диверсійно-розвідувальної групи, ще чогось, — говорить освітянин.

Після того, як учитель пішов на війну, його учні стали волонтерами. 

— Медикаменти збирали, збирали кошти на медикаменти. Приносили з дому те, що у нас є — наприклад, їжу або те, що можна відправити на Схід, — пригадує учениця Віталіна Микитенко.

А це спогади іншої школярки, Євгенії Галати:

— Ми переживали за нього. Він у нас душа компанії. Тому без нього навіть трошки сумно було у школі, спокійно дуже. Ми не тільки займаємося військово-патріотичним вихованням, ми завжди ходимо з Василем Миколайовичем в якісь походи, на природу, на будь-які екскурсії.

Ветеран розповідає про один з епізодів, коли шкільної посилки вистачило на всіх побратимів:

— Цілий ящик шоколаду з нашої школи попав у нашу військову частину і цей ящик принесли мені. Наші знали, що я в Квитках працюю, віддали мені. Приходжу — там такий величезний ящик, дуже приємно було.

Після повернення учителя керівництво, крім історії, доручило йому викладати «Захист Вітчизни». Педагог акцентується на практиці. Його учні знають, як розбирати автомат та на навіть гранату — і як підготуватися до бою. Демонструє одинадцятикласник.

— Ми бачимо: зняв запобіжник, дослав патрон у патронник і готовий вже вести вогонь. Це зайняло в нас не більше секунди, — коментує Отземко дії учня. — Я дуже дякував своєму вчителю — коли вже почав занепадати предмет «Допризовна підготовка юнаків», який заставляв нас рити окопи. Кожен подякував би, якщо у вас якась екстремальна ситуація, а ви маєте знання, які допомогли вам.

Дівчата тренуються на рівних із хлопцями. Євгенія Галата командує однокласниками не тільки в школі, а й під час військово-патріотичних змагань.

— Гранату ти розбереш? — питаємо у неї.

— Гранату також розберу, тому що на попередніх заняттях ми це проходили, це по програмі, — відповідає Євгенія.

Для вчителя його улюблені учениці стають прикладом:

— Слухайте, вони стільки роблять — я стільки не роблю. Від восьми до трьох у школі, потім десь ідуть на репетиторство, потім на 19:00 їм на хореографію, до 21-ої, а ще ж уроки треба поробити, а ще ж город треба пополоти. Це кіборги, чесне слово, — каже викладач.

Торік Василь Отземко став літературним персонажем. Школярі та педагоги з Черкащини видали книгу про вчителів-учасників АТО. Крім Василя, тут історії тридцятьох черкащан — живих та загиблих.

— Мене історія найбільше вразила, коли вчитель приїхав додому і, підлікувавшись, через півроку помер. Тобто наче вже на українській землі, де не було війни, він помер, — розповідає один зі співавторів книги Олексій Лютий.

За статистикою, що її називає керівник управління освіти Черкащини Валерій Данилевський, в зоні АТО відслужили або служать 50 педагогів з регіону. Троє з них загинули. Валерій Данилевський розповідає історію 20-річного вчителя фізкультури В’ячеслава Гаги.

— Після університету він кілька місяців попрацював, зголосився добровольцем на фронт. Отримав дуже важке поранення під час бойових дій, одужав, повернувся — і під час боїв у Донецькому аеропорту, під Спартаком, їхній БТР наїхав на міну, погинули хлопці.

Про вчителів-учасників АТО у місцевому музеї педагогіки відкрили окрему експозицію. 

Василь Отземко віддав туди балістичні окуляри та зразки документів — копію мобілізаційного посвідчення та грамоти.

Аптечку, тактичні окуляри, наколінники — залишив як навчальні засоби. Мріє, щоб на заняттях учням не доводилося займати чергу за одним бронежилетом та макетом автомату.

— Самий автомат — макет масово-габаритний — коштує дев’ять тисяч триста гривень. Мабуть, на сьогодні ще дорожче. Гранати — по 500 гривень штука. Це тисяча гривень. Ми можемо скинутися й купити, але це бюджет школи повністю, — підрахував Отземко.

Педагогу допомагають друзі та спонсори. Наприклад, місцевий підприємець закупив для учнів камуфляжну форму. Василь Отземко каже — по гроші до спонсорів можна звертатися частіше. Але потрібна гарантія, що школу не закриють. Такого варіанту відкинути ж не можна — дітей у Квітках дедалі меншає. Керівництво обласного управління освіти запевняє: принаймні рік школа працюватиме. Далі буде, як вирішить місцева рада.