«Рідне місто є, але його в тебе забрали»: історії дітей, які повернулися з окупації

Станом на 30 квітня Міністерство юстиції України верифікувало 20 570 випадків примусового переміщення українських дітей Росією.

Про це повідомили під час заходу Міжнародної коаліції з повернення українських дітей у Києві, передає кореспондентка Громадського радіо Марія Музиченко.

«Твоє рідне місто в тебе є, але його в тебе забрали», — розповів 19-річний Сергій, якому вдалося повернутися з окупації на підконтрольну Україні територію.

За його словами, життя в окупації було сповнене тиску й невизначеності, а у дітей фактично відібрали дитинство. Сергій зазначає, що після того, як подорослішав і отримав доступ до інтернету, усвідомив: не хоче залишатися там. Він самостійно виїхав із окупації та повернувся в Україну. Однією з найбільших проблем, за його словами, була відсутність документів і складність їх відновлення.

«Нам обіцяли, що школа буде поза політикою», — каже Віталій, який перебував в окупації з 15 років і нещодавно зміг виїхати на підконтрольну територію.

Хлопець намагався здобувати українську освіту онлайн, однак, за його словами, окупаційна влада ретельно це відстежує. Він змушений був постійно переховуватися та «чистити» телефон, щоб під час перевірок не виявили його проукраїнську позицію.

Віталій також розповів, що під час спроби потрапити до родички в Крим його затримали на перевірці. У телефоні знайшли підтвердження підтримки України, після чого він отримав умовний термін два роки та заборону на виїзд.

«Нас змушували брати участь у всьому: показувати лояльність, підіймати російський прапор, співати гімн, носити георгіївські стрічки. Якщо хтось відмовлявся — були погрози. Нас постійно принижували, тиснули», — розповідає Анастасія, яка повернулася з окупованої Херсонщини.

За її словами, життя дитини в окупації — це не просто складні умови, а середовище постійного тиску, де дітей намагаються перевиховати, змушують приховувати свою позицію та відривати від України.

«Але повернення — це не кінець історії. Коли дитина повертається, їй недостатньо просто опинитися в безпечному місці — потрібен час, підтримка, психологічна допомога. Ми вчимося заново довіряти і вірити, що в тебе знову є майбутнє», — каже вона.

Дівчина додає, що особливо важко усвідомлювати: багато дітей досі залишаються в окупації, і часто їх немає кому повернути.

Як пояснює координаторка з кейс-менеджменту благодійного фонду PosmishkaUA Ксенія Понадцова, після повернення починається тривалий і складний процес реінтеграції. За її словами, на першому етапі проводиться комплексна оцінка потреб дитини, часто виникає проблема відсутності документів, тому їх доводиться відновлювати.

«Найголовніше — закрити базові потреби, створити безпечне середовище і не допустити ретравматизації», — наголошує вона.

Понадцова окреслила три основні виклики після повернення дітей. Перший — непідготовленість родин, які не завжди готові до повернення дитини і фактично змушені заново вибудовувати стосунки. Другий — непідготовленість середовища: громад, шкіл, соціальних служб. Третій виклик — вразливість молоді віком 18–23 років, які провели дитинство в окупації і повертаються без документів, підтримки та чітких перспектив, що значно ускладнює їхню інтеграцію.

За словами експертки, ключовим фактором успішної реінтеграції є системний підхід і належна підготовка як держави, так і суспільства.