Ілюстративне фото
Можливо, колись будуть знайдені компроміси щодо героїв, іменами яких називатимуть вулиці та на честь яких встановлюватимуть пам’ятники, і це не спричинятиме суперечок у суспільстві, але ці часи настануть нескоро.
Таку думку в ефірі програми «Громадська хвиля» на Громадському радіо висловив правозахисник, політв’язень радянських таборів, співпрезидент Асоціації єврейських громадських організацій та общин України, виконавчий віцепрезидент Конгресу національних громад Йосиф Зісельс, коментуючи інтерв’ю президента Володимира Зеленського ізраїльському виданню The Times of Israel.
Нагадаємо, президент запропонував українцям побудувати «спільну історію» й називати вулиці та встановлювати пам’ятники на честь людей, імена яких не «провокують конфлікт».
Зокрема, на думку Йосифа Зісельса, Україна дійсно розділена на два соціуми, які користуються різними форматами історичної пам’яті.
«І неможливо знайти таких людей (героїв — ред.), які, по-перше, є українцями. По-друге, вони загинули, захищаючи незалежність України в той чи інший час – або в громадянську, або Другу світову війну, і водночас, які задовільняють і західних, і східних мешканців країни. Можна, звичайно, знайти, наприклад, таку постать як Іван Кожедуб – тричі Герой Радянського Союзу, пілот, який збив найбільше нацистських літаків. Навколо нього, дійсно, не буде великої дискусії», — зауважив він.
Правозахисник зазначив, що президент, зокрема, пропонує постаті спортсменів або діячів культури, але «ці люди не гинули за Україну».
«Називають вулиці, наприклад, іменами Бандери та Шухевича, які особисто не є моїми героями, але я розумію, чому половина України вважає їх героями — бо вони загинули за незалежність України. Вони йшли своїм шляхом до заснування держави Україна, і на цьому шляху віддали своє життя», — наголосив він.
Також Йосиф Зісельс зауважив, якби «інша половина України» знайшла інших героїв, які загинули, захищаючи Україну, то тоді б «можна було поспілкуватись на цю тему».
«Але ж вони не знаходять. Взагалі, я думаю, що є такі громадяни України, які вважають катів 1930-40 років героями. Наприклад, керівників держави у 30-ті роки тощо. Їх, можливо, не багато, але впевнений, що такі також є. Але, як можна порівнювати цих людей», — вважає Йосиф Зісельс.
За словами правозахисника, він сам багато років ходив вулицями, які були «названі іменами катів», і був цим незадоволений.
«Сталін, Ленін, Берія, Дзержинський —це кати. Їхні руки у крові. Ми ходили й терпіли все це, хтось виступав і потрапляв за це в тюрми. Я сам відбув 6 років у радянські часи як політичний в’язень… Можливо, тепер інші люди ходять вулицями Бандери та Шухевича і дратуються», — сказав він.
Зісельс вважає, що у питанні знайдення спільних героїв, які не викликають суперечок — до консенсусу дуже далеко, проте компроміс – більш прийнятний формат рішення.
«Можливо, колись будуть знайдені компроміси, ми знайдемо таких героїв, які зможуть задовільнити всіх громадян, але я думаю, до цього ще далеко. Бо дуже по-різному ми налаштовані», — підсумував він.