28.02.2022 18:50

Юваль Ной Харарі: Чому Путін вже програв війну?

--:--

Орієнтовний час читання: 4 хв

«Путін на шляху до історичної поразки», – пише історик Юваль Ной Харарі для «The Guardian.

Нижче — переклад статті «Чому Путін вже програв війну».

«Він може перемогти у всіх битвах, але програти війну. Мрія Путіна відродити Російську імперію завжди ґрунтувалась на брехливих словах «Україна несправжня держава», «українців не існує», «жителі Києва, Харкова і Львова сумують за московським правлінням».

Це повна брехня. Україна – країна з більш ніж тисячолітньою історією, а Київ був величним містом ще тоді, коли Москва навіть не була селом. Однак російський диктатор так часто повторював цю брехню, що сам в неї повірив.

Під час планування вторгнення в Україну Путін дивився на відомі факти. Він знав, що РФ сильніша у військовому плані. Він знав, що НАТО не буде відправляти війська в Україну. Він знав, що Європа залежна від російської нафти й газу, тому буде зволікати з введенням жорстких санкцій. Путін покладався на ці факти, тому він хотів швидко вдарити по Україні, усунути уряд, встановити маріонетковий режим і таким чином відкотити західні санкції щодо РФ».

Великий прорахунок Путіна

«Однак у цьому плані був один великий прорахунок. Захопити країну легко, а ось утримати її набагато складніше. Путін знав, що він здатен захопити Україну. Але чи прийняли б українці маріонетковий режим? Путін поставив на це. Зрештою, він же не втомлювався повторювати, що українці — несправжня нація. У 2014 році люди не мали змоги чинити опір окупантам. Хіба щось змінилось у 2022-му?

З кожним днем стає все більш зрозуміло, що ставка Путіна не зіграла. Українці відчайдушно чинять опір, надихаючи весь світ і перемагаючи у війні. Звісно, темні часи ще не закінчуються. Путін ще може захопити всю Україну. Однак для того, щоб виграти війну, треба втримати Україну, що можливо лише, якщо самі українці це дозволять. Але цього не станеться.

Кожний знищений танк і вбитий окупант тільки підсилює українську жагу до боротьби. І кожний вбитий українець збільшує українську ненависть — найжахливішу з емоцій.

Але для пригнічених націй ненависть – це захований скарб. Захована глибоко у серці, вона підтримуватиме волю до боротьби у наступних поколінь. Щоб відновити Російську імперію, Путіну потрібна майже безкровна перемога. Однак проливаючи все більше української крові, Путін робить все, щоб його мрія ніколи не здійснилась.

Російську імперію похоронить не Михайло Горбачов, а Володимир Путін. За часів Горбачова українці та росіяни ще могли відчувати себе «братськими» народами, але Путін перетворив їх на ворогів, зробив усе, щоб українці визначали себе через опозицію до Росії.

Зрештою нації будуються на історіях. Кожний новий день породжує нові історії, які українці будуть розповідати не лише у темні дні, що ще чекають попереду, а й в наступні десятиліття. Про президента, який відмовляється полишити столицю зі словами «нам потрібна зброя, а не транспорт». Про прикордонників зі Зміїного острова, які сказали російському кораблю «іді нахуй». Про мирних жителів, які зупиняють танки голими руками. Це те, з чого складаються нації. Урешті-решт ці історії значать більше, ніж танки.

Російський диктатор повинен це знати так само добре, як і звичайні люди. Дитиною він виростав на історіях про російський героїзм під час блокади Ленінграда. Зараз він сам створює такі історії, однак виступає вже у ролі Гітлера.

Історії української відваги підсилюють рішучість не тільки українців, а всього світу.

Вони дають мужність європейським урядам, американській адміністрації й навіть пригніченим громадянам Росії. Якщо звичайні українці наважились йти проти танків, то німецький уряд може надати протитанкові ракети, американська адміністрація може відрізати РФ від SWIFT, а російські громадяни можуть виступити проти безглуздої війни.

На жаль, скоріш за все війна буде довготривалою. Однак найважливіше питання вже вирішено. Останні дні довели всьому світу, що Україна – це справжня держава, українці – справжній народ, який не буде миритись із життям під Російською імперією. Одне питання залишається відкритим: скільки часу ще повинно пройти, перш ніж це почують за товстими стінами Кремля?