«Пацифізм — неправильна відповідь на війну, яку рф розв’язала в Україні» — Славой Жижек

«Пацифізм — неправильна відповідь на війну, яку рф розв’язала в Україні» — Славой Жижек

Славой Жижек — філософ, старший науковий співробітник Інституту соціології та філософії Люблянського університету, професор Нью-Йоркського університету, міжнародний директор Інституту гуманітарних наук Біркбек при Лондонському університеті.

Публікуємо переклад і адаптацію статті Славоя Жижека для The Guardian про думки західної спільноти щодо того, що ж зараз відбувається на геополітичній арені світу.


Для мене хіт Джона Ленона «Imagine» («Уяви») завжди був піснею, що популярна з неправильних причин. Уявляти, що «світ буде єдиний» — це найкращий спосіб опинитись у пеклі.

Люди, які чіпляються за пацифізм перед обличчям російського нападу на Україну, залишаються у полоні власної «уяви». Уявіть світ, у якому непорозуміння більше не вирішуються збройними конфліктами… Європа перебуває у цьому уявному світі, ігноруючи брутальну реальність поза її межами. І зараз час прокинутись.

Мрія про швидку перемогу України розбилась вщент. Це все більше схоже на застій, що надто затягнувся. Росія повільно просувається, і її кінцева ціль чітка. Вже не треба читати поміж рядків, коли путін порівнює себе з Петром I: «На перший погляд він воював зі Швецією, забираючи щось в неї… Він нічого не віднімав, він повертав… Він повертався і укріплювався, ось що він робив… Очевидно, що і нам теж вдалось повернутись і укріпитись».


Читайте також: Як розв’язана росією війна в Україні вплинула на продовольство у всьому світі?


Замість того, щоб фокусуватись на окремих питаннях (чи росія тільки «повертається» і до чого), нам слід уважно подивитись, як путін обґрунтовує свої претензії: «Для того, щоб претендувати на якесь лідерство — я вже не кажу про глобальне лідерство, а лідерство хоч у чомусь — будь-яка держава, будь-який народ, будь-який етнос повинен забезпечити свій суверенітет. Тому що не може бути якогось проміжного стану: країна або суверенна, або є колонією, і неважливо, як її при цьому називають».

І посил цих слів зрозумілий: як зазначив один діяч, є дві категорії держав: «Суверенні і підкорені. З точки зору путінського імперіалізму, Україна підпадає під другу категорію». Із офіційних заяв росії за останні місяці очевидно, що Боснія і Герцеговина, Косово, Фінляндія, Балтійські країни… і зрештою сама Європа «підпадає під другу категорію».

Зараз ми знаємо, що насправді означає дозволити путіну «зберегти своє обличчя». Це означає погодитись не тільки на «незначний» територіальний компроміс на Донбасі, а й прийняти його імперські амбіції. Причина, чому ми маємо беззастережно відкидати ці амбіції у тому, що у сучасному глобальному світі, де нас усіх переслідують одні й ті самі катастрофи, ми всі знаходимось десь посередині, у проміжному стані: ні суверенні країни, ні підкорені, наполягати на повній суверенності перед обличчям глобального потепління — це чисте божевілля, адже наше виживання залежить від тісної глобальної співпраці.

Однак росія не просто ігнорує глобальне потепління. Чому вона так збісилась, коли скандинавські країни виразили свій намір вступити до НАТО? У контексті глобального потепління на кону контроль над арктичним проходом (саме через це Трамп хотів купити Гренландію у Данії). Через бурхливий розвиток Китаю, Японії та Південної Кореї, головний транспортний шлях буде проходити через північ росії і Скандинавію. Стратегічний план росії — заробити на глобальному потеплінні: контролювати найголовніший світовий транспортний шлях, розвивати Сибір і контролювати Україну. У цьому випадку росія буде так домінувати у виробництві їжі, що зможе шантажувати цілий світ. Це та економічна реальність, яка ховається за імперськими мріями путіна.

Люди, які закликають менше підтримувати Україну і схиляти її до перемовин, включно з прийняттям усіх болючих територіальних поступок, люблять повторювати, що Україна просто не здатна виграти війну проти росії. Це правда, однак саме в цьому полягає велич українського спротиву: вони зробили неможливе, нехтуючи прагматичними розрахунками, і найменше, що ми можемо зробити, — повністю підтримати Україну, а для цього нам потрібне сильне НАТО, однак не в якості продовження американської політики.


Читайте також: «Путін готується влаштувати голод більшій частині світу, що розвивається, як наступний етап своєї війни в Європі» — Тімоті Снайдер


Поки деякі ліві стверджують, що ця війна в інтересах військово-промислового комплексу НАТО, який використовує потребу у новій зброї, щоб уникнути кризи і отримати прибуток, їхній справжній меседж такий: гаразд, ви жертви жорстокої агресії, однак не розраховуйте на нашу зброю, бо так ви граєте на руку військово-промисловому комплексу…

Дезорієнтація через війну в Україні породжує дивні союзи, на кшталт Генрі Кіссінджера і Ноама Чомскі, які «знаходяться на протилежних частинах політичного спектру і часто конфліктують — Кіссінджер як держсекретар у часи президентів-республіканців і Чомскі як один з провідних інтелектуалів лівого спрямування у США. Однак коли йдеться про російське вторгнення в Україну, обидва закликають Україну розглянути можливість мирного врегулювання, яке передбачає відмову від певних територій в обмін на мир».

Якщо в двох словах: обидва відстоюють один варіант «пацифізму», який працює, тільки якщо ми знехтуємо ключовим фактом, що причина війни не в Україні, а у жорстокій спробі докорінно змінити геополітичну ситуацію. Справжня ціль війни полягає у руйнуванні європейської єдності, що просувається не тільки американськими консерваторами і росією, а й європейськими лівими і правими радикалами — тут і сходяться, у випадку Франції, Меланшон і Ле Пен.

Найбільш божевільна ідея, що кружляє у повітрі в останні дні, полягає в тому, що аби протистояти новій полярності між США і Китаєм (які відстоюють західний лібералізм і східний авторитаризм), Європа і росія повинні об’єднати сили і утворити третій євроазійський блок, що ґрунтується на християнстві, очищеному від надмірного лібералізму. Сама ідея євроазійського третього шляху — це форма сучасного фашизму.


Читайте також: «Ми повинні сказати це: росія — фашистська держава» — Тімоті Снайдер


То що ж станеться «коли виборці у Європі та Америці, які стикаються зі збільшенням цін на енергоносії і зростаючою інфляцією через санкції проти росії, втратять інтерес до війни, яка, здається, не має кінця — у той час коли потреби зростають в обох сторін, які опинились у затяжному глухому куті»? Відповідь очевидна: тоді європейська спадщина буде втрачена, а Європа буде фактично розділена між американською і російською сферами впливу. Словом, сама Європа стане місцем війни, яка не має кінця…

Для справжніх лівих сьогодні неприйнятна думка не тільки про підтримку росії, а й про твердження, що ліві поділені на пацифістів і прихильників України, і що треба зважати на цей поділ як на незначний факт, який не має впливати на глобальну боротьбу лівих проти глобального капіталізму.

Коли країна окупована, саме панівний клас часто співпрацює з окупантами, щоб зберегти привілейовану позицію, тому боротьба з окупантами стає пріоритетною. Те ж відбувається під час боротьби з расизмом. Коли є расові конфлікти і експлуатація, зосередження на боротьбі з расизмом — єдиний шлях для ефективної підтримки робочого класу. (Ось чому будь-яке звернення до «білого» робочого класу, що спостерігається у сучасних ультраправих популістів, зраджує класову боротьбу).

Сьогодні ти не можеш бути представником лівого спрямування, якщо ти не підтримуєш Україну беззаперечно. Бути лівим, який «показує розуміння» росії, це як бути одним із лівих, які серйозно сприймали німецьку «антиімперіалістичну» риторику, спрямовану на Британію (до того як Німеччина напала на СРСР), і відстоювали нейтралітет у війні Німеччини проти Франції і Британії.

Якщо ліві посипляться на цьому питанні, гра скінчиться. Але чи означає це, що ліві мають просто прийняти сторону Заходу — зокрема правих фундаменталістів, які також підтримують Україну?

Під час виступу у Далласі 18 травня, коли екс-президент Джордж Буш критикував російську політичну систему, він сказав: «Результатом стала відсутність стримувань і противаг у росії, а також рішення однієї людини розпочати жорстоке вторгнення в Ірак». Він швидко виправив себе: «Я маю на увазі в Україну», а потім сказав «та й в Ірак», щоб розсмішити аудиторію. Після цього нагадав, що йому вже 75 років.

У цій обмовці по Фрейду кидається в очі два моменти: (1) факт того, що аудиторія почула, як екс-президент визнає американське вторгнення в Ірак (за його наказом) «повністю невиправданим і брутальним вторгненням», поки сам сміється. І це замість того, щоб визнати події в Іраку злочином, що можна порівняти з російським вторгненням в Україну; (2) загадкове друге коригування «та й Ірак» — що він мав на увазі? Що різниця між Україною та Іраком неважлива? Останній референс до поважного віку не змінює ситуацію.

Однак ніякої загадки немає, якщо ми сприйматимемо слова Джорджа Буша серйозно і буквально: так, попри всі відмінності, екс-президент зробив те саме, що і путін зараз робить з Україною, тому їх обох треба судити за одними стандартами.

У день, коли я пишу цей текст, ЗМІ повідомили про рішення міністра закордонних справ Британії Пріті Пателя про схвалення екстрадиції Джуліана Ассанджа, засновника WikiLeaks. У чому його злочин? Ні в чому, окрім оприлюднення інформації про злочини, які злетіли з язика Джорджа Буша: документи, опубліковані WikiLeaks, показують, як під час президентства Буша «американські військові вбили сотні мирних жителів під час війни в Афганістані, у той час коли в Іраку 66 000 мирних жителів були вбиті, а в’язні піддавались тортурам». Ці злочини цілком можна порівняти з тим, що путін робить в Україні. З точки зору сьогодення, можна сказати, що WikiLeaks викрив десятки американських Буч і Маріуполів.


Читайте також: «Росіянин приставив до мого коліна пістолет, і вимагав паролі від соцмереж» — історія полону жителя Бучі


Посадити Джорджа Буша на лаву підсудних — не менш ілюзорна ідея, ніж притягнути путіна до відповідальності на Гаазькому трибуналі. Україна наголошує, що воює за Європу, а росія каже, що воює за весь світ проти західної однополярної гегемонії. Обидва твердження треба відкинути.

І ось тут важливі відмінності між правими і лівими. З точки зору правих, Україна бореться за європейські цінності проти неєвропейської автократії. Із точки зору лівих, Україна відстоює глобальну свободу, включно зі свободою самих росіян. Саме тому кожен справжній російський патріот повинен підтримувати Україну.

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Останнi новини