5 березня рік тому в Ірпені російські військові вбили видатного українського історика та перекладача Олександра Кислюка.
Про це у Facebook повідомив поет, друг Олександра, Віталій Квітка.
Олександр Кислюк переклав праці Арістотеля, філософів Томи Аквінського, Карла Ясперса, Сібе Шаапа.
«Жив він як філософ-стоїк. Любив він Україну. Любив цивілізацію. Любив культуру і людей.
Олександрова хата, звичайна, дуже надскромна навіть хата митця, де не завбачиш звичного комфорту добропорядних громадян, нічого зайвого, тільки необхідне для роботи за покликанням — тільки книги і техніка, людська голова та комп, була розстріляна російським танком. Танк ударив по хаті прямим наведенням, людина просто загорілася. Перед цим танк розстріляв багатолітній дуб біля хати. Сьогодні — продовжує розстрілювати все, що хоч наближено нагадує щось українське», — пише поет.
Він розповідає, що 25 лютого 2022 року отримав останнього листа від братів Кислюків:
«25 лютого 2022 я отримав останнього листа від братів Кислюків з Ірпеня, з їхньої вулиці Новооскольської, останніми словами якого були: «Гостомель весь час під ударом іще й зараз чутно звуки бомбових і ракетних ударів… Що буде завтра — неясно… У нашому кварталі сильної паніки немає, прямо зараз навіть дуже спокійно, але чутно десь далеко-далеко бомбові удари…».
Подробиці смерті Олександра Кислюка, зі слів рідного брата-близнюка Павла Кислюка, такі (через кілька місяців, виявилося, що брат Олександра — Павло — живий):
5 березня 2022 року вони разом копали протитанковий рів, бо знали що можуть піти знову танки. Нещодавно танкова атака закінчилася, не дійшовши до місця замешкання братів. От вони копають цю канаву, пан Олександр сказав братові, що збігає в магазин. Тому пан Павло (серед ірпінських митців відомий як Герр Пауль, бо більше займався німецькою), коли хтось вигукнув: «Танки!», не збагнув, де брат. Продовжував думати, що не повернувся з магазину. Танк з’явився, зупинився, і почав розвертати дуло, розстрілюючи хати (а там одноповерхові хати), на свій «смак». Пан Павло Кислюк кидається і біжить у рідний двір. Краєм ока завбачає погріб і стрибає туди, але одразу розуміє, що, можливо, вчинив не вірно — якщо танк в’їде на подвір’я, то з льоху йому не вибратися. Тим часом танк розстрілює дуба, що біля хати, після цього Павло Кислюк, визираючи з ями, стає свідком ще одного пострілу, снаряд влучає просто в їхню хату. Через кілька хвилин пан Павло вилазить з льоху, бо бачить, що на ґанок виповзає з хати дід. Як пояснює пан Павло, дід на ґанку вразив його надзвичайно — чоловік цей був хворий, лежав у їхній хаті й ходити та рухатися сам не міг. Мабуть, у стані шоку дід з постелі встав, побіг до ґанку, проігнорувавши цього разу небезпеку. Тим більше, що дід витягнув за собою на ґанок «ніби якийсь мішок». Павло, наблизившись, зрозумів, що це не мішок, а його рідний брат. Пан Павло несвідомо почав гасити обличчя брата, а потім уже збагнув, що брат неживий. Оце все, що розповів мені Павло Кислюк. Далі він не зміг узагалі нічого говорити, запнувся і замовк.
За його словами, тоді брат поховав брата просто на подвір’ї, перед хатою. Через кілька місяців, по звільненні, за ініціативи громадськості відбулося офіційне перепоховання тіла Олександра Кислюка на ірпінському цвинтарі.
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS