«Це приклад для нащадків, наша історія»: у Києві відкрилася фотовиставка, де сучасних військових порівнюють з воїнами минулого

У Музеї історії Києва відкрилася фотовиставка. На світлинах — бійці 3-ї окремої штурмової бригади та українські воїни минулого в однакових позах. Відрізняється лише одяг, зброя та місце зйомки. Більшість старих світлин були зроблені на заході України, а сучасні фотографії — на Донеччині, під Бахмутом.

Авторка проєкту — військовослужбовиця Марина Мірзаєва з позивним Мамайка, яка служить у тій же бригаді. За фахом Марина — історикиня, перед повномасштабним вторгненням вона писала дисертацію на тему ОУН-УПА. Через мобілізацію дівчина взяла академвідпустку.

«Після Перемоги на мене чекає захист кандидатської», — каже Марина.

Передусім, виставку Марина Мірзаєва присвячує своєму побратимові Олександру Філону (позивний «Вірний». На фото Олександр репрезентував отамана армії УНР Данила Зеленого, який загинув під Каневом у 1919 році у боях із денікінцями. Фото з Олександром були зроблені 24 червня, а через 4 дні він загинув.

«Олександр мав твердий націоналістичний характер, був інтелектуальною, начитаною людиною. Для мене це була велика втрата, ця людина яскраво транслювала образ військового, на якого варто рівнятися. Тому у проєкті він посідає велике місце», — говорить Марина.

На фото — як рядові, так і командири. Наприклад, комбата Петра Горбатенка (Ролло) порівнюють із полковником армії УНР, очільником кримської операції проти більшовиків Петром Болбочаном.

«Ролло, як і Болбочан — бойовий командир, який починав з піхоти. До того ж, Горбатенка поважає особовий склад, так само як Болбачана», — розповідає авторка проєкту.

Санітарку Українських січових стрільців, яка дивиться на нас з фото 1916 року, репрезентує сучасна бойова медикиня — її тезка Катерина Коваленко.

«Вони навіть візуально між собою схожі. Обидві чорняві і молоді», — каже Марина Мірзаєва.

Інше фото, на якому зображений шпиталь УПА, відтворювали у стабілізаційному пункті, де працюють військові медики.

За словами Марини, спочатку вона разом із фотографкою Ярою намагалися шукати та порівнювати схожі типажі, однак потім почали відштовхуватися від характерів.

«Є в нас ротний — високий чоловік в окулярах, але репрезентує Петра Мельника-Хмару, командира УПА, який був невеликого росту, однак обидва вони — дієві і авторитетні військові», — каже авторка.

За словами авторки проєкту, на ідею порівняти сучасних військових і учасників українських визвольних змагань XX сторіччя їх надихнули побратими, які сповідують ту ж саму ідеологію, яку вона досліджувала у національно-визвольному русі.

«Можливо, це підсвідомо відбувалося, але якась історична тема відчувалася навіть у побуті побратимів. Я вже мовчу про звитягу і бої. Тобто, відомо, що 3-тя окрема штурмова бригада сповідує націоналістичні цінності і, звісно, ці паралелі час від часу у мене проскакували, адже я працюю з особовим складом», — каже Марина.

Читайте також: Під звуки повітряних тривог: хто і як проводить екскурсії для впливових іноземців у Києві?

Тож у дівчини зародилася ідея взяти старі фотографії і розставити хлопців у ті ж самі пози.

«Сама ідея несе багато сенсів. Крім порівняння з минулим, ми показуємо, що у нас формується мілітарна ідентичність. Військо — це не тільки про бої, сльози і смерть. Це про певну культуру, поведінкові риси і навіть про зовнішність військового. Військовий — це приклад для нащадків, наша історія. Зараз, крім того, що ми пишемо Перемогу, ми маємо формувати цей образ для майбутнього і передавати нащадкам, щоб вони формували таку армію і державу, на яку б боялися нападати загарбники», — каже авторка проєкту.

Під час зйомок відбувалися важкі бої на Донеччині, однак бійці знаходили час у перервах між боями замість відпочинку приїздити фотографуватися, щоб виконати ще й просвітницьку місію.

Марина розповідає, що зйомки проходили у веселій і легкій формі, хоча хлопці часто приїздили на них втомлені, після боїв.

«На початку було більше дублів, а коли трохи набили руку, стало легше. Найсмішніше було робити фото у русі: відтворити ситуацію, де УНРівці біжать. Наші хлопці-штурмовики 10 разів бігали, щоб ми момент зловили», — каже Марина.

А ще, за словами авторки, їм дуже пощастило, що під час фотографування, вони не потрапили під обстріл.

«Просто фарт», — каже вона.

У планах Марина Мірзаєвої — показати виставку за кордоном, де вже зацікавилися її проєктом. Виставка триває з 27 вересня до 8 жовтня.

Яна Осадча для Громадського радіо