Валерія Паненко
Під звуки повітряних тривог: хто і як проводить екскурсії для впливових іноземців у Києві?
Автор
Фото надане Громадському радіо1x
Прослухати
--:--
--:--
Юлія Бевзенко проводить екскурсії вже майже 10 років. Вона називає себе «менеджеркою Києва». Дівчина стала гідом у революційний час: пішла на курси екскурсоводів у листопаді 2013-го, коли почалася Революція гідності. У квітні 2014 року вона провела свою першу екскурсію, відтоді почала вести блог, а ще створила власний проєкт зі створення мініскульптур — «Шукай!».
Здебільшого всі ці роки екскурсії організовувала для українців, втім зараз Юлія «головний гід по Києву» для іноземних гостей.
За ці півтора року «менеджерка Києва» проводила екскурсії багатьом амбасадорам та амбасадоркам UNITED24: оскароносному режисеру Мішелю Азанавічусу, Міші Колінзу, американському актору і режисеру, директору гурту і рідному брату соліста «Imagine Dragons» Маку Рейнольдсу, режисеру гурту Таю Арнольду, акторкам з українським корінням Кетрін Винник та Іванні Сахно.
Встигла познайомити з Києвом Девіда Леттермана — найвідомішого коміка та інтервʼюера, Френка Вільде — німецького стиліста, який щодня фотографується в ліфті на підтримку України. Також серед її гостей: бізнесмени всесвітньо відомих компаній на кшталт Uber, журналісти з іноземних ЗМІ, письменники та митці.
Якими є зірки Голлівуду в реальному житті, скільки тривала її найкоротша екскурсія та для кого Юлія ще мріє провести персональну екскурсію — вона розповіла в інтерв’ю Громадському радіо.
«Я думала, що моя кар’єра точно закінчена»
Я виїхала у Хмельницький 25 лютого 2022-го року і пробула там півтора місяці. Тоді була просто в шоці і думала, що моя кар’єра точно закінчена. Які екскурсії, кому вони тепер потрібні? Коли перший шок пройшов, я не знала, коли повернуся в Київ, але готувалася до екскурсій: здебільшого у своїй голові. А також змушувала себе окрім новин і постійного постингу сторіс та запитів від людей читати щось про Київ, думати про свою професію, про зміни і продовжувати займатися з психотерапевтом. Скажу так: саме сесії з психотерапевтом і маленькі кроки в сторону своєї професії втримали мене на плаву.
Я змінювала щось на своєму сайті, писала дописи, намагалася зрозуміти, якими екскурсії будуть в майбутньому. Тоді подумала: а що, якщо я запущу екскурсії в Хмельницькому? Так, я зараз не в Києві, але ж моя місія, щоб люди гуляли в тому місті, де вони живуть. Плюс у Хмельницький приїхало багато людей з різних куточків України, багато з них із дітьми. Я вирішила, що маю знайти там гіда і запустити екскурсії містом для сімей з дітьми. Щоб вони могли подивитися на місто, в якому вони опинилися під час війни.
10 березня 2022-го року я запустила екскурсії Хмельницьким. Я написала в Instagram-сторіс: «Друзі, ми вас завтра чекаємо на екскурсії, деталі відповім в особисті». Не повірите! 50 родин просто за годину мені написали і записалися, тож я почала організовувати екскурсії в Хмельницькому з екскурсоводом Ігорем Байдаком, який відгукнувся одразу і провів зрештою близько десяти безкоштовних екскурсій. За що йому велика вдячність.
«Я трималася за людей, а вони за мене»
5-го квітня 2022-го я вирішила повернутися до Києва. Приїхала і була в шоці: місто порожнє, дітей немає, машин немає, звичної мені кількості людей в Києві — немає. Я гуляла містом сама, вже не в голові, а ногами проходила свої маршрути. Мої екскурсії були нікому не потрібні, але я просто робила те, що вмію найкраще: гуляла і показувала Київ (те, що можна було показувати) своїм підписникам в блозі. Ходила, знімала відео, їздила на самокаті і викладала ці відео в блог. І отримувала колосальну підтримку від людей.
Потрошку мої знайомі, клієнти і підписники, які залишилися в Києві, писали: «Юля, може запустити екскурсії? Ми прийдемо». І я також писала своїм знайомим, що я в Києві і готова працювати. Не до кінця ще розуміла, як саме, але була готова. Я ризикнула і 22 квітня 2022-го року запустила першу збірну екскурсію Києвом — це було як уві сні. Я була вражена тим, що люди прийшли, тому що тривоги, тому що все це на нас тиснуло, але екскурсія відбулася. Мій маршрут був повністю змінений, адже на нашому шляху вже були і укриття, і перерва на каву, щоб люди могли поспілкуватися одне з одним і зі мною. Та й ми всі вже були зовсім іншими.
За 2022-й рік я провела 175 екскурсій: для місцевих — тих, хто живе в Києві з народження; тих, хто переїхав і живе тут давно, а також для тих, хто переїхав до Києва після 24-го лютого.
Читайте також: «Воюємо з тим самим ворогом»: у Києві триває виставка [Не]знищен[н]і про репресії української інтелігенції
Попри все я формувала графік екскурсій на місяць вперед, а люди купували квитки і приходили. Я трималася за людей, а вони за мене. Навіть після обстрілів 10-го і 17-го жовтня групи були повними, бо всі розуміють: ми будемо жити, будемо гуляти і вивчати історію нашого Києва.
«Іноземцям треба показувати, чим сьогодні живе місто»
Програма екскурсій повністю відрізняється. Місцеві розуміють, де розташований Хрещатик, а іноземців туди треба привезти. Місцеві знають легенду про засновників міста, іноземцям треба її пояснити. Місцеві їли київські смаколики, іноземців треба ними пригостити. Місцеві Хрещатик не фотографують, а іноземці фотографують і знімають на відео. Місцеві розуміють, чим відрізняється напис «Kiev» від «Kyiv», а іноземцям це треба пояснювати. Місцеві ходять в театр у блекаут, іноземці не можуть цього осягнути. Місцеві мають 2-3 години на екскурсію і їдуть після додому, впливові іноземці мають одну годину і потім їдуть до президента України.
Сьогоднішний Київ — це місто контрастів і ці контрасти треба показати. Щоб іноземці приїхали до себе в країну і могли там розповідати про Київ і Україну.
Я сьогодні поділяю Київ на історичний і сучасний. Історичний Київ: Золоті ворота, Софія Київська, Хрещатик і Майдан Незалежності. Тут я розповідаю «історію Києва за 5 хвилин». Сучасний Київ — це російська техніка на Михайлівській площі, наші понівечені будівлі без вікон, укриття, волонтерські штаби і кухні. Екскурсія для іноземців — це занурення в життя міста. Міста, якому потрібна допомога наших друзів. Допомога від них.
«Треба максимально показувати, що кожен із нас живе війною»
Я показую будинок на Жилянській, в який потрапила російська ракета, перехрестя на бульварі Шевченка і Володимирської (іноземних гостей дивує, як швидко відновили все після ракетної атаки), парк Шевченка, блокпости (показую наживо і на фотографіях). Показую роботи всесвітньовідомого Бенксі, бо ж у нас є його графіті на алеї Героїв Небесної Сотні. Також я показую деякі волонтерські штаби і те, як у нас облаштовані укриття, як в метро діти сидять під час повітряних тривог. Я показую Софійську площу і відео, як на ній співає Андрій Хливнюк «Червону калину», потім розповідаю, що це за пісня, чому ми її співаємо і з’ясовую, що деякі гості її вже знають.
Тобто треба показувати максимально не тільки те, що ми вже призвичаїлися і п’ємо каву, а й те, що кожен із нас живе війною. Якщо є змога і час, домовляюся про зустріч із людьми, які зараз на війні. Які у цивільному житті мали мирну професію, а тепер стали військовими. Організовую і такі зустрічі.
Головне правило — не намагатися розповісти усе за півтори години. Не можливо вивчити історію Києва, України і будь-якої країни за 1,5 години.
Софія Київська, Михайлівська площа, Золоті ворота, Хрещатик, Майдан Незалежності — ось це основні локації для іноземних гостей, на огляд яких йде в середньому півтори години із зупинками, розповідями, демонстрацією фото. Якщо є час, то ми їдемо на авто на могилу Да Вінчі. У мене є дозвіл від його дівчини Аліни. Показую і розповідаю про героїв України.
Читайте також: «Оксанівський Буковель»: на Вінниччині село з 35 людей грошима від туризму допомагає фронту
Далі у наших гостей може бути ще два, три, чотири дні перебування в Україні, тож в ці дні вони зустрічаються з волонтерами, фондами, військовими. Ці зустрічі роблять організатори. Дуже часто саме спілкування з нашими людьми для іноземних гостей відіграє важливу роль.
«Безпека під час екскурсій понад усе»
До початку екскурсії я пояснюю правила безпеки і говорю, що ми робимо, якщо будуть тривоги. Все це попередньо обговорюється з організаторами. На таких екскурсіях майже немає імпровізації, йдемо чітко за планом, наскільки це можливо.
Місцеві вже до тривог звикли, а іноземним гостям це незвично. Нам багато разів під час екскурсій щастило і не було тривог. І це дуже добре, бо екскурсії і без того коротенькі. Але одного разу нам таки завадила тривога, ми її перечекали в укритті і продовжили тур.
Після нічних обстрілів на екскурсії запитую гостей, як їм спалося. Вони кажуть, що не дуже. І питають: невже ви не відміняєте свій робочий день через обстріли? Ми з організаторами кажемо, що не тільки не відміняємо робочий день, а відкриваємо книжкові, робимо ремонти і народжуємо дітей. І донатимо.
«Вони розуміють, що це не їхня війна, але це може бути наша спільна перемога»
Всі ці люди дуже чуйні, всі відповідають на моє «Hello» — «Слава Україні!», всі знають слово «Дякую». Ще вони кажуть «We hate Russia».
Насправді на екскурсіях я не тільки розповідаю, але й ставлю багато питань іноземним гостям. Я питаю їх чому вони допомагають, чому приїжджають, ризикують, адже у них сім’ї. Іноземці забирають час в своєї родини і присвячують його нам. Збирають кошти, проводять аукціони, виступають, знімаються, дають інтерв’ю.
У кожного з них різні історії: у когось родина потерпала від війни. Хтось з них з українським корінням, як Іванна Сахно та Кетрін Винник. Вони розуміють, що це не їхня війна, але хочуть бути корисними, хочуть бути причетними до нашої спільної перемоги. Вони всі за нас, всі дуже емпатійні і багато хто з них знає історію України. Але більше вони дізнаються, коли потрапляють в Україну. Тому такі візити вкрай необхідні, щоб зануритися і побачити все зсередини.
«Найкоротша моя екскурсія тривала всього 5 хвилин»
Це була екскурсія під час зйомок для Netflix. Моїм гостем був Девід Леттерман, який приїхав на інтерв’ю з Президентом. У нас з ним була зустріч на Софіївській площі і всього буквально 5 хвилин. Ми з ним говорили про Софію Київську, про те, що вона стоїть тут із 1011-го року, про те, що вона пережила татаро-монголів, пережила багато всього і має побачити ще одну перемогу.
«У мене була задача знайти морозиво для Міші Коллінза, бо це його спогад дитинства в Одесі»
У мене була задача від UNITED24 знайти морозиво для актора Міші Коллінза, бо за його спогадами — найсмачніше морозиво в житті він їв в дитинстві в Одесі. І оскільки його візит припав на кінець травня, коли навколо квітли каштани, логічно було шукати морозиво «Каштан». І ми його авжеж знайшли і він його зкуштував.
Зі стилістом із Берліну, який щодня фотографується у ліфті на підтримку України, Френком Вільде, ми під час екскурсії не могли пройти і метра: на вулиці всі з ним фотографувалися і дякували за підтримку. А також роздивлялися його вбрання, адже він був з ніг до голови одягнений в українське: сорочка, брюки, прикраси, аксесуари, хустка з «Потягом до Перемоги».
Для Девіда Леттермана потрібно було підготувати подарунок. Я придумала подарувати такий набір: сублімований борщ, тарілочку і ложку.
«Моя мрія проводити екскурсії для військових потрошки здійснюється»
Певно, я мрію провести екскурсію генералу Залужному. А от мрія проводити екскурсії для наших військових потрошки здійснюється. Військові (це і жінки, і чоловіки) купують квитки і приходять на збірний тур. Навіть не пишуть заздалегідь: я би квитки не продавала. Скромні і поважають чужу працю. Військові просять не розповідати про них групі, бо вважають себе звичайними людьми, кажу ж — дуже скромні. Я поважаю їхні кордони і бажання, тож, якщо не можна, то не можна.
Я не знаю, чи буду хвилюватися перед екскурсією для Бейонсе, а от перед військовими — так. Військові — це люди, які захищають нашу країну, тому для мене вони своєрідні зірки. Отже, генерал Залужний та військові — такі в мене кумири.
Порада для читачів Громадського радіо. Топ місць у Києві, які варто відвідати
Я рекомендую зазирнути у будь-який київський музей, який працює. До прикладу, Національний музей Тараса Шевченка. Там зараз немає експонатів-оригіналів, але є копії. Музей працює, проводить виставки, екскурсії для дітей і дорослих.
Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, Національний художній музей України чи музей Івана Гончара теж мають, чим вас здивувати. Рекомендую слідкувати за їхніми подіями — презентаціями, концертами, спец екскурсіями і теж їх відвідувати.
Далі я рекомендую відвідати Софію Київську. Вона стояла, стоїть і стоятиме. Навіть, якщо ви були всередині Собору, приходьте на подвір’я — тут можна навіть розміститися з пікніком на галявинах.
Давайте додамо в перелік обов’язкового ще музей «Золоті ворота». Варто сходити в театр. Запропоную вам театр «Сузір’я» на вулиці Ярославів Вал.
І гарним завершенням нашої екскурсії стане ресторан кримськотатарської кухні «Мусафір». Крим — це Україна.
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
