Зруйнована, але жива Горенка: як журналістка Громадського радіо провела день із благодійниками

Горенка — невелике село, що межує з Пущею-Водицею. Тобто майже Київ. До повномасштабного вторгнення Росії тут був практично курорт, у селі пропонували відпочинок на озері або ж прогулянки на конях.

Після — Горенку називають одним із найбільш зруйнованих сіл Київської області. За даними ООН, село пошкоджене на 80%. Київська школа економіки повідомляє про майже 1200 зруйнованих будівель. У сам населений пункт окупанти не дійшли, завадив підірваний міст, однак, починаючи з 24 лютого вони обстрілювали село.

Днями мені випала нагода разом із благодійним проєктом #HelpBucha потрапити у Горенку. Я живу в Бучі, і постійно проїжджаючи розбомблені вулиці Ірпеня та Гостомеля, я не очікувала побачити Горенку такою. Чорною, розбомбленою, знедоленою, подекуди мертвою. Але люди продовжують там жити. У самому благодійному проєкті, де спочатку планували надавати допомогу Бучі, також вирішили розширити географію. Зараз благодійники допомагають ще й Гостомелю, Озерам, Ірпеню та Мощуну: виїжджають туди практично щотижня із фінансовою адресною допомогою. Крім того, за посередництва австрійського фонду «Kleine Herzen» («Маленькі серця»), щомісячну фінансову допомогу на суму від 50 до 150 євро отримують 16 вразливих сімей із дітьми.

Ігор Черніков

Чоловік, який якраз отримав допомогу, запрошує до себе у квартиру. Ми підіймаємося сходами п’ятиповерхівки, на першому поверсі якої живуть люди. Вище другого — кіптява і знищене вогнем практично все. Навіть електрощитова, однак платіжки за комірне чоловіку надходять регулярно. Його квартира на четвертому поверсі. Від неї практично нічого не лишилось: двері вирвані, перестінки впали.

«Ось ви бачите, — практично нічого не залишилось. Росіяни сюди влучали двічі, вже в березні. Ми виїхали звідси 4 числа. Переїхали до мами в Мощун, а там ще гірше було», — каже Ігор.

Я помічаю, що людям найбільше болять знищені речі, зроблені своїми руками. Ігорю теж. Він переповідає мені практично все розташування квартири, що і де стояло. Впізнати нічого не можна, однак Ігор знає, від чого відвалилась та чи інша спалена балка, й ідентифікує кожну знищену росіянами річ:

«Ви уявіть, я, як їхав, не взяв із собою обручку. Потім думав, що вже і немає її тут. Але ж ні, знайшов! Лежала біля розваленої тумби, в попелі, вся чорна. Відмив, тепер ношу її завжди з собою, щоб більше не губити».

---

Читайте також: Допит у Куп’янську та зникнення чоловіка: староста села Тавільжанка Світлана Мороз про життя в окупації

---

Із напіврозваленого балкона видно Гостомельський аеропорт. Ігор каже, що разом із двома синами 24 лютого бачили все як на долоні. І кожен із них не міг повірити, що почалася війна. Дружина була на роботі, працює у військовому шпиталі й не могла не поїхати, хоч і повномасштабна війна.

«У цій квартирі 30 років життя минуло, все робили своїми руками. Ось, до речі, газову плиту купили у кредит перед війною. Вона згоріла, а нам ще тисячу гривень за неї платити. Сказали — випадок не підлягає гарантії», — згадує чоловік.

Зараз Ігор із родиною живуть на орендованій квартирі. Вірять, що колись знову житимуть у власному житлі, а діти бачитимуть сни не про війну.

Біля будинку Ігоря встановлений Пункт Незламності, на сусідньому будинку — картина Бенксі, поруч люди готують їжу на вогнищі. Ніби так все незвично, але водночас вже звично для українців.

Галина Ярема

Не вірила, що почалась війна і родина Галини. Вони проживають в селищі Мощун, це за 5 кілометрів до адміністративної межі Києва. Якщо Горенку вважають одним із найбільш постраждалих сіл, то Мощун, мабуть, все ж найбільш постраждав. Там російські війська зруйнували 90% будинків. На початку повномасштабного вторгнення цей населений пункт допоміг виграти битву за оборону Києва.

За словами Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, багатотисячну армію росіян стримали 80 воїнів 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.

Серед зруйнованих будинків і дім Галини. Вони встигли виїхати з Мощуна ввечері 24 лютого.

«Ми важко все це перенесли. Молодшій дитині було всього пів року, як почалась війна. Чоловік відправив нас до тітки в Болгарію, їхали туди 4 дні. Чоловік весь час залишався тут. Він першим дізнався, що будинок зруйновано. Повністю. Залишився один погріб», — каже жінка.

У більшості людей одне питання — як бути далі? Однак живуть попри все.

---

Читайте також: Окупанти змушували нас пішки йти з села, а самі з будинків забирали і вивозили всі речі — житель Невського

---

Лариса Ліщинська

Координаторкою благодійного проєкту #HelpBucha в Горенці є Лариса Ліщинська. Жінка ще з початку повномасштабної війни допомагає людям. Тоді Горенка була кінцевим пунктом перед окупованою частиною Київщини. Туди звозилася благодійна допомога і люди знали, де її можна отримати.

На зараз у волонтерів великий склад зі всім необхідним для містян: продуктами, засобами гігієни, речами. Людям, які потребують, надають дрова. Тут же жінки плетуть маскувальні сітки для потреб ЗСУ. Коли дивишся на таку потужну роботу, вкотре розумієш, що Україна точно переможе!

Зазначу, що благодійний проєкт #HelpBucha надав допомогу вже понад 300 родинам.

Руслана Кравченко, Громадське радіо

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

---

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS