20 лютого 2014 року Росія розпочала вторгнення у Крим для його подальшої окупації. Яким був цей і подальші дні, та які висновки ми маємо з них зробити?
Про це в етері Громадського радіо розповів Іскандер Барієв, голова Кримськотатарського ресурсного центру, член Меджлісу кримськотатарського народу.
«19-20 лютого 2014 року ми проводили Кримський дискусійний клуб, до нас мали приїхати з Києва експерти, і нам розповіли, що у столиці почали стріляти й вбивати учасників Революції гідності. 20 числа мало що було візуально помітно, єдине, не одному з телеканалів почали говорити про незрозумілі активні пересування військових автівок Чорноморського російського флоту. Але ми цьому не приділяли багато уваги, тому що знали, що були підписані домовленості про продовження перебування Чорноморського флоту в Криму, хоча ми й говорили, що для України є дуже важливим, аби російський флот залишив півострів, і Крим був повністю демілітаризованим.
23 лютого ми проводили щорічний мітинг, присвячений загибелі Номана Челебіджіхана. Було дуже багато людей, оскільки з’явилося більше інформації, що в Севастополі та в Криму загалом активізувалися проросійські сили. По телебаченню демонстрували, як президія Верховної Ради Автономної Республіки Крим підтримує тих, хто створює так звані «загони кримської самооборони». Але ми бачили, як в одному селищі вони для цього просто зібрали якихось алкоголіків, і не думали, що вони можуть щось зробити. Але 25 лютого почали звучати заяви з боку російських громадян у Криму, що вони проводитимуть довгострокову акцію біля будівлі Верховної Ради АРК, і тоді активність почалася, щоб 26-го провести мітинг і продемонструвати нашу підтримку позиції України», — розповідає Барієв.
Читайте також: «Нас розлучили силою»: листи до Криму у 10 роковини окупації
Зараз в Криму продовжує активно працювати російська пропаганда, що намагається сформувати у населення відповідне ставлення як до сьогодення, так і до подій десятирічної давнини.
«Окупаційна влада Криму зараз проводить «антимайданівські» заходи. Наприклад, вшановують беркутівців з Криму, як загинули на Майдані. Вони намагаються формувати думку, що Революція гідності — це не прояв опозиції та активності українських громадян, а націоналістів, які спровокували ці всі події. Вони говорять, що, якби не Російська Федерація, то в Криму були б великі проблеми для його мешканців, тому що з ними б щось зробили українські націоналісти. Тобто вони продовжують пропаганду, розпочату в 2014 році. За допомогою неї вони намагаються виправдовувати свої дії та злочини, а також виховати нове покоління, яке вже не знає України та виступатиме проти неї. Це дійсно прикро, і це для нас велика проблема», — говорить голова Кримськотатарського ресурсного центру.
Опір росіянам в Криму в 2014 році був недостатнім, тому ми маємо робити висновки з помилок минулого, аби не припускатися їх у майбутньому, вважає Барієв.
«Якщо говорити про майбутню реінтеграцію Криму, ми та наша влада маємо робити все, щоб зміцнювати державницьку політику на всіх територіях України. В Криму вона має бути спрямована на право самовизначення корінного народу. Потрібно розуміти, що тільки тоді, коли ми будемо зміцнювати нашу оборону та безпеку, з нами будуть більше рахуватися. Тому що попри те, що в Криму були українські військовослужбовці, тоді ні українська армія, ні українське суспільство, ні міжнародна спільнота не були готові до того, щоб чинити збройний спротив окупантам. Я думаю, якби ми зробили це у 2014 році, то сьогодні не було б тієї страшної війни, що триває в Україні».