ілюстративне фото
Із 2014 року, а особливо з 2022-го, росіяни депортують українських дітей з тимчасово окупованих територій. Для них влаштовують програми «патріотичного виховання», де дітям намагаються нав’язати російську ідеологію та бачення. Також діти з тимчасово окупованих територій України є для Росії потенційним мобілізаційним ресурсом. Хлопців-підлітків намагаються не лише перевиховати, але й мілітаризувати.
Про це в етері Громадського радіо розповіла Дарʼя Касьянова, голова правління «Української мережі за права дитини», національна директорка з розвитку програм «СОС Дитячі Містечка Україна».
«Вивіз наших дітей починається з 2014 року. Вивіз дітей з Луганську, Донецьку, Криму був великою публічною подією. Дітей показували по всіх російських каналах, де розповідали, як їх треба виховати. На жаль, в останні два роки ми це бачимо частіше. Це відбувається як пропозиція, від якої неможливо відмовитись. Нам розповідають про це і самі діти, яких ми повертаємо в Україну, і їхні батьки. Дітей вивозять без фізичного примусу, але з дуже сильним психологічним. Їх везуть у Росію на різні програми «патріотичного виховання».
Касьянова говорить, що, за розповідями самих підлітків, яких вдалося повернути, у цих програмах і таборах дітей примушують співати гімн Росії. Також їм розповідають російське бачення історії країни-агресора, в якому цілком або майже немає місця Україні. Дітям намагаються нав’язати спотворений погляд на причини виникнення нинішньої війни.
«Дуже часто дітей використовують для формування наративу, з ними спілкуються журналісти, які показують цих дітей і запитують, чому вони навчились у цих таборах. Тобто відбувається «промивання мізків». Я точно знаю випадки, коли діти з Донецька й Луганська щороку їздили в такі табори з 2015-2016 років, залишалися на окупованих територіях, а у 2022 році пішли воювати проти України», — розповідає голова правління «Української мережі за права дитини».
Мілітаризація дітей, залучення їх до військових угруповань заборонене Конвенцією ООН з захисту прав дитини та іншими протоколами, що захищають права дітей в умовах збройних конфліктів, говорить Касьянова. Тому відповідні злочини РФ фіксуються, а інформацію про них передають у міжнародні інституції, зокрема Міжнародний кримінальний суд.
За словами Касьянової, «Українська мережа за права дитини» повернула близько 200 дітей, які перебували в окупації або були вивезені до Росії. Нещодавно організації вдалося повернути ще одного українського хлопця, який розповідає про намагання росіян змінити світогляд українських дітей.
«Він підтверджує, що це був страшний булінг як з боку дітей, які його оточували в класі чи в інших місцях, так і з боку дорослих. Є кілька випадків, коли діти, перебуваючи в окупації, продовжували онлайн-навчання в українській школі. Вони розповідали, що окупанти запитували, перевіряли, чи дитина доєднується до інтернету, чи продовжує вона навчання. Найкраще рішення — це виїжджати, тому що неможливо дитині з цією «машиною» впоратись, та й батькам теж», — каже голова правління «Української мережі за права дитини».
Вона розповідає, що особливо складно повертати хлопців, вік яких наближається до повноліття. Їх у Росії вже намагаються залучати до військової системи, тому підлітки часто самі звертаються по допомогу.
«Вони пишуть нам про те, що їм 16 чи 17 років, що їх уже викликали, аби видати приписне. Відповідно, ми намагаємося максимально швидко їх вивезти, тому що розуміємо, що якщо ми не встигнемо до 18 років, то ця дитина може бути використана проти своєї країни. Майже всі хлопці розповідають про такі випадки, про примус, що їм розповідають, ніби вони мають захищати Росію».
За словами Касьянової, виїзд з окупованих територій є складним, а також дороговартісними процесом. Він може обійтись 400-700 євро для однієї людини. Крім того, часто на окупованих територіях залишаються сім’ї, які були вразливими ще до війни. Тому діти залишаються в окупації й перебувають у ризиці, що росіяни заберуть їх для «перевиховання».
«Ці програми направлені на те, щоб стерти ідентичність, і мають всі ознаки геноциду. Ми працюємо з випадками насильства, зумовленими тим, що це діти з України. З часом нам про це розповідають. Ми розуміємо, що діти, які залишились в окупації, перебувають у постійному ризиці депортації», — говорить голова правління «Української мережі за права дитини».
Також трапляються випадки, коли діти бажають повернутися в Україну, але цього не хочуть їхні батьки чи опікуни. Буває й так, що вони відправляють дітей до Росії, що не фіксується офіційно і ускладнює їх подальші пошуки. Тому іноді українські організації ставлять у пріоритет думку дитини, навіть якщо вона суперечить поглядам батьків.
«І в 2014, і в 2022 році у нас були випадки, коли діти, навіть маленькі, приходили в евакуаційні автобуси, сідали, казали, що більше не можуть там перебувати, а бабуся відмовляється їхати. Ми вважаємо, що думка дитини важлива, і в найкращих інтересах врахувати її. Якщо дитина дійсно хоче повернутись на підконтрольну Україні територію, вона має на це право».
Касьянова розповідає, що, з її досвіду, росіяни не змогли вплинути на більшість підлітків, яких повернули в Україну.
«Багато підлітків цинічно по-дорослому розуміють, що це також війна за їхній розум та підтримку. Багато дітей дуже патріотично налаштовані щодо України. Є випадки, коли діти дуже довго були на території Росії, проходили через різні табори, були у прийомних сім’ях, зіткнулися з усіма інструментами впливу. Але коли вони приїжджали в Україну, вони цілували землю, плакали, коли бачили прапор. Тому не так просто впливати на підлітків, хоча ми розуміємо, що це простіше з маленькими дітьми. На жаль, нам буде дуже складно їх повернути фізично і психологічно».