Конституція Пилипа Орлика
28 червня ми відзначаємо День Конституції України, що була ухвалена у 1996 році. Тим не менш, це далеко не перший законодавчий акт, написаний на українських землях. Спроби врегулювати процеси, права та обов’язки в державі почались ще за правління князя Ярослава Мудрого й тривали протягом усього подальшого тисячоліття.
Про це в етері Громадського радіо розповів Ігор Кулик, перший директор Архіву національної пам’яті, експерт із доступу до архівів Центру досліджень визвольного руху.
«Поняття конституції, яке ми маємо зараз, і те, як це сприймали у XVIII столітті чи раніше, — це абсолютно різні речі. Я б не ставив питання, чи можемо ми вважати, умовно, документ Пилипа Орлика Конституцією. Це було прагнення узаконити державу, яку бачили люди, що писали ті нормативні акти, спроби прописати права та обов’язки станів і людей. Насправді це постійний процес в українській історії», — говорить Кулик.
За його словами, певна унікальність України полягає в тому, що прагнення створити основний закон держави існувало на наших землях не тільки в періоди, коли ми мали власну державу, а й коли воювали за неї. Чи не першою українською спробою створити свого роду конституцію можна назвати «Руську правду» Ярослава Мудрого.
«Це була спроба прописати уявлення князя про державу, стосунки між різними станами в ній та їхні права і обов’язки. Далі можемо говорити про статут Великого Князівства Литовського, який багато в чому був переписаний з «Руської правди», інших законодавчих процесів на території України, та й написаний він був староукраїнською мовою», — розповідає директор Архіву національної пам’яті.
Багато законодавчих актів в історії України пов’язані з часами козаччини, говорить Кулик. Зокрема, це відбувалось за Богдана Хмельницького. Тут таки згадуємо Конституцію Пилипа Орлика.
«Також ці процеси активно розвивалися на початку ХХ століття, коли ми мали три течії уявлень про те, якою має бути конституція, що були різними у націоналістичної, консервативної та соціал-демократичної групи. Період існування УНР — це теж спроба прийняти закони, яка не вдалася через прихід до влади Скоропадського».
Як розповідає Кулик, процес створення законодавства був притаманним не лише Києву чи Наддніпрянщині, а й західній частині України:
«У 1917-1918 роках там теж була прийнята Конституція. Потім Сейм Карпатської України в 1939 році проголосував за кілька законів, які були визнані конституційними.
Тому процес конституційного творення України тривав тисячу років, він був завжди, незалежно від наявності влади. Крім того, всі ці конституції були демократичними для свого часу. Це була домовленість між народом і владою, що визначала їхні права та обов’язки і влаштовувала обидві сторони».
За його словами, хоча уявлення про конституцію сьогодні відрізняється від того, що було раніше, за своєю суттю акти, видані у різні часи на території України, відповідають цьому поняттю.
«Конституція — це основний закон «про все». Він не є вузькорегламентованим. Коли ми говоримо про «Руську правду» — це теж закон про всі фактори в тогочасних стосунках між людьми, різними станами, народом і державою. Тому за спробою регулювати все в державі такі документи можна назвати конституційними актами».
Коли ми говоримо про історію українського законодавства, чи не найчастіше згадуємо про Конституцію Пилипа Орлика. Ймовірно, гетьман спирався на певні західноєвропейські правові акти, коли писав власну конституцію, говорить Кулик.
«Він був обдарованою людиною, знав велику кількість мов і був писарем. Очевидно, він цікавився, які були правила в інших державах. Мені здається, його прагнення пізнання саксонського або германського права, які тоді певним чином існували в різних законодавчих актах, давало йому можливість написати власний документ. Пилип Орлик намагався прописати Конституцію у вигнанні, через що є думка, що її не можна назвати першою європейською конституцією», — розповідає директор Архіву національної пам’яті.