«(Не)повернення дітей»: висвітлення викрадень і повернення українських дітей

З початку повномасштабного вторгнення, РФ викрала з території України близько 19546 дітей. Країна-агресорка веде цілеспрямоване викорінення в дітях української ідентичності і зросійщення їх.

Про це відомо з даних Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця.

«Найчастіше постраждали і були заручниками цих процесів діти, яких ми називаємо вразливими: діти з неповних сімей, діти сироти, діти з інвалідністю, діти, яких виховували батьки з інвалідністю, діти із багатодітних сімей, діти з інтернатних закладів, які мали і не мали батьків. Ми намагалися довести, що, у тому числі, нереалізована реформа деінституалізації була передумовою того, що ці діти потрапили в депортацію», — коментує Дар’я Касьянова, голова правління ГС «Українська мережа за права дитини».

Три інституції, що опікуються цією темою зібрали звіт, який охоплює правовий і соціальний аспекти повернення дітей в Україну. Співзасновниця БФ «Голоси дітей» Олена Розвадовська вважає, що постійна співпраця всіх інституцій, що займаються дітьми, може бути максимально ефективною в питаннях повернення і соціалізації викрадених дітей.

«Ми, як організація, яка фокусується на наданні психологічно-соціальної підтримки, хочемо наголосити, що найчастіше базовою потребою в повернутих дітей є: розташування, підтримка соціального працівника, у тому числі емоційна, юридична підтримка, розміщення і контакт в громаді. Не є першочерговою потребою розповідати всьому світу, про те, що з нею сталося. Так, ми хочемо розповісти про те, як Росія краде наших дітей, але тут важливо знайти баланс, як повернуту дитину не зробити заручником своєї ж травматичної історії, яку вона нестиме крізь усе своє життя», — говорить Розвадовська.

Експертка Регіонального центру прав людини Катерина Рашевська зазначає, що в деяких випадках, вона з колегами фіксували наявність колабораційний злочинів по відношенню до дітей. Коли родичі або вихователі різних інституцій йшли на співпрацю з росіянами і віддавали їм дітей. У той самий момент, Катерина зазначає, що не в усіх подібних випадках люди на окупованих територіях мають притягуватись до відповідальності.

«Ми мали один з прикладів в Миколаївській області, коли до директорки одного дитячого закладу приходили і примушували віддати дітей. Вона відмовилася і коли до неї прийшли з погрозами, що одягнуть мішок на голову, а дітей вивезуть насильно, директорка сказала, що їде разом з дітьми. Чи це означає, що вона пішла на колабораційну співпрацю? Однозначно ні. Але випадки добровільної співпраці в контексті депортації українських дітей ми фіксували теж», — коментує Катерина Рашевська.