«Президенте, почуйте нас»: у Києві пройшла мирна акція родин зниклих безвісти

16 жовтня декілька тисяч людей приїхали з різних куточків України в столицю на Майдан Незалежності. Саме там відбулася їхня мирна акція. Усе для того, аби закликати уряд та привернути увагу суспільства заради повернення їхніх рідних.

Багато з них не має жодної інформації про місцеперебування своїх чоловіків від місяців до 2 років, зокрема з січня 2023. Матері, жінки, діти, сестри, родини зниклих безвісти вимагають державу ефективного пошуку або ідентифікації загиблих героїв. Це зокрема представники 118, 56, 33, 150 окремих механізованих бригад, які обʼєдналися із закликами до дій.

Сповнені горем

Очі людей промовляють горем від невідомості. Від вагітних і дітей, які стоять з прапорцями з назвами бригад і фотографіями зниклих, до чоловіків та жінок старшого віку, які просять повернути усіх воїнів додому.

«Історія у всіх унікальна, у кожного вона геройська. І у воїна, і в його родичів. Це люди стійкі, які здатні на все», — ділиться крізь сльози жінка, яка приїхала на акцію з Миколаєва. Її брат вважається зниклим безвісти. «Ми не могли сьогодні не приїхати», — додає вона. — Як казав мій брат: “Щоб не соромно було дивитись на себе в дзеркало”. Тому ми тут».

Так, зокрема, як розповідає ще одна жінка зі 118 окремої механізованої бригади, за якою був закріплений її чоловік, в один день на завданні в Запорізькій області зникло 70 бійців. Від 26 липня минулого року нікому невідомо, де вони перебувають.

«Я не знаю, чи ця мирна акція матиме вплив. Ми зібралися більше задля того, щоб люди звернули на нас увагу», — каже жінка.

Чоловік Світлани Федчишиної зник 22 лютого 2024 лютого. Сімʼя вже зверталася з електронними запитами до СБУ, Червоного Хреста, поліції, Уповноваженого з прав людини. У спробах дізнатися бодай якусь інформацію про чоловіка, вони також намагалися звʼязатися з побратимами. Натомість їм, як коментує Світлана, заборонили говорити правду.

Слухайте також: Полон. «У цій війні в мене є особиста поразка». Історія Ольги

Тримаючи прапор 150 окремої механізованої бригади, молода дівчина та жінка старшого віку розповідають, що після того, як мобілізували зниклого нині члена їхньої родини, спершу він пройшов навчання закордоном. Потім їх перекинули на Торецьк. А вже з 29 липня з чоловіком не було звʼязку:

«Спочатку командир відповідав, а потім почав ігнорувати. Деякі побратими, які вийшли на звʼязок кажуть, що він загинув. Інші — про те, що живий. Не знаємо, кому вірити. Якби ми самі не почали пошуки, ніхто б можливо ні про що і не дізнався».

З Луцька до Києва, щоб закликати владу повернути зниклих воїнів, приїхала й Анастасія Юзефчук.

«Хлопці сподіваються, що за них командування і держава стоятиме горою. А по факту їх просто кидають і вони нікому не потрібні. Це знущання», — каже вона.

Брат Анастасії, Святослав Юзефчук, спершу був закріплений за 14 бригадою, але потім його прирядили до 77-ї. Про це рідні дізналися вже після офіційного сповіщення про те, що воїн зник.

«Батьків немає в базі ДНК»

Від 18 липня цього року родина живе в невідомості та відчаї, адже не може дізнатися правди про долю їхнього рідного. Як розповідає дівчина, разом із ним у селі Берестове на Купʼянському напрямку зникло ще багато хлопців. Також пригадує про велику кількість зниклих від січня 2023 року на Бахмутському напрямку, Соледарі.

«Нам прийшло сповіщення десь через 3 тижні про те, що він безвісти зниклий. Ми були в шоці, бо не мали жодної інформації, навіть не знали, що він перший раз вийшов на вихід. Зверталися до всіх відповідних органів. Так от, мало того, що батьків немає в базі ДНК, так справа відправилася на Схід до слідчого аж через 2 місяці. Ніхто не зацікавлений в тому, щоб наших хлопців знаходити», — додає Анастасія.

Дівчина обурюється, чому рідним не надається жодної інформації та висловлює прохання:

«Якщо людина загинула, то так і скажіть. За 3 місяці вони вже точно знають, загинув чи в полоні. Якщо кожен день на той самий напрямок відправляють хлопців. Якщо вони не повертаються, то запускаються дрони, ведеться розвідка. Чому ніякої інформації не надають, чому це така проблема? Ми хочемо, аби наш почув президент, всі державні структури, щоб на це якось впливати».

Єдине, що надали жінці військовослужбовця з 25-ї окремої повітрянодесантної бригади, який зник у серпні 2024 року поблизу Новгородівки (Покровського району), — акт службового розслідування.

У ньому, як зазначає Яна Петрик, немає жодної конкретики, коли кажуть, що «з групою було втрачено звʼязок». Надали відповідь родині про те, що коли виходили на позиції — військових почали бити дронами й звʼязок із чоловіком зник.

«На питання, чи підіймали дрони мені сказали: “Ви знаєте, скільки коштує дрон?”. Я вважаю, що дрон не коштує більше, ніж життя наших хлопців», — підкреслює жінка.

«Це що, квиток в один кінець?»

Через крик і сльози, молода дівчина Анна Мартиненко з прапором тієї ж 25-ї окремої повітрянодесантної бригади, розповідає, що їхнє командування мовчить:

«У мене маленька дитина питає щодня, де її тато, а я не знаю, що йому відповісти. Командування мовчить, акту службового розслідування немає».

Також Анна ставить питання до Міжнародного комітету Червоного Хреста: «Де ви? Чому не шукаєте наших військових? Яка ваша позиція у цій війні?».