Резолюція Парламентської Асамблеї НАТО, де Україні надали дозвіл на удари вглиб РФ, носить виключно рекомендаційний характер. Документ не накладає на країни-члени юридичних зобов’язань. Водночас це важливий крок для розвитку двосторонніх відносин між Україною та країнами Альянсу.
Про це в етері Громадського радіо заявила програмна директорка з безпекових студій Центру оборонних стратегій Вікторія Вдовиченко.
Окрім заклику дозволити Україні наносити удари по російському тилу, документ має ряд інших положень.
Вікторія Вдовиченко наголошує, що ухвалена резолюція є важливим політичним сигналом, хоча має лише рекомендаційний характер.
«Парламентська асамблея має лише дорадчий або консультативний характер, точніше кажучи, її рішення та рекомендації адресовані країнам Північноатлантичного альянсу. Парламентська асамблея — це зібрання парламентарів країн НАТО та України, які пропонують своїм урядам певні рекомендації.
Раніше, коли парламентська асамблея Альянсу збиралася, вона завжди повністю підтримувала, наприклад, формулу миру Володимира Зеленського, а також ідею про те, що Україна має стати наступною державою-членом НАТО. Однак рекомендаційний характер її рішень — це, безумовно, позитивно, але цього абсолютно недостатньо. Це не можна порівнювати, як дехто помилково вважає, із самітами Північноатлантичного альянсу».
Вона окреслює ключові пріоритети Альянсу щодо підтримки України та може вплинути на ухвалення конкретних рішень на національному рівні.
«Коли ми говоримо про стратегічний діалог Україна-НАТО, його потрібно здійснювати системно. Треба спілкуватися не лише на парламентському, тобто законодавчому, рівні з представниками держав-членів Північноатлантичного альянсу — це дійсно важливо. Особливо з огляду на те, що в деяких із цих країн незабаром відбудуться вибори на національному рівні, або ж вибори вже пройшли, як ми знаємо, у 2024 році.
Чи є ця резолюція важливою? Так, вона має значення з точки зору стратегічної комунікації України, її чітких прагнень та цілей. Зокрема, підтримання хоча б рекомендаційного характеру всіх держав-членів Північноатлантичного альянсу, представлених на парламентській асамблеї. Важливо, щоб ці рекомендації були почуті урядами їхніх країн. У цьому і полягає реальна важливість цієї резолюції», — зазначає Вдовиченко.
Вона підкреслила, що резолюція сприяє діалогу між Україною та країнами-членами Альянсу, що особливо важливо у період формування державних бюджетів. Дискусії щодо військової допомоги на законодавчому рівні в багатьох країнах залежатимуть від громадської думки, яку резолюція може змінити на користь України.
«Підтримання спільних оборонних ініціатив є надзвичайно важливим, зокрема надання дозволів державам-членам НАТО, деякі з яких є ключовими партнерами. Це стратегічні меседжі, які ми передаємо, і вони мають значення. Навіть якщо ці меседжі викладені в рекомендаційному характері чи формі резолюції, це важливо.
Це також важливо для того, щоб почули противники Північноатлантичного альянсу. Навіть у рекомендаційній частині такі резолюції фіксують певний статус-кво, який, ми сподіваємося, буде поступово зміцнюватися як із нашого боку, так і з боку партнерів, держав-членів Альянсу. Ініціативи повинні виходити за межі двостороннього рівня, адже подібні резолюції впливають на рішення окремих країн продовжувати двосторонній діалог з Україною».
Україна активно працює над наближенням до мети стати 33-м членом НАТО, заявила Вікторія Вдовиченко. Вона підкреслила, що незважаючи на те, що повноцінне членство України в НАТО поки що не виглядає реалістичним, країна продовжує крок за кроком посилювати співпрацю з Альянсом. Вдовиченко акцентувала, що робота експертів та дипломатів не припиняється, навіть якщо прогрес на шляху до членства відбувається поступово.
«Скажу вам чесно: робота наша, експертів, я представляю експертну спільноту, а також дипломатів України, зокрема в країнах, що є членами НАТО, ніколи не припинялася. Ми готуємо власні рекомендаційні частини, спілкуємося з експертами урядів і кожного разу переконуємо, що, скажімо так, страх — це не те, що має бути присутнє в стратегіях або рішеннях, спрямованих на відновлення чи підтримання миру і безпеки, зокрема в Європі. І не тільки в Європі, адже ми переконуємо, що все, що відбувається, скажімо так, в Індо-Тихоокеанському регіоні, значною мірою залежить від того, що відбувається в регіоні Чорного або Середземного моря. Наскільки ми всі взаємопов’язані нині не тільки геоекономічно, а й геополітично».
За її словами, важливою є комунікація з політичними і урядовими представниками країн НАТО, особливо в контексті підготовки до саміту Альянсу, який відбудеться в Нідерландах у червні 2025 року.
«Абсолютно не означає, що в червні 2025 року на саміті держав Північноатлантичного альянсу в Нідерландах ми почуємо омріяне «так» щодо того, щоб стати 33-м членом. Але підготовча робота, ці міні-кроки, міні-перемоги, безумовно, необхідні. Це в першу чергу свідчить про те, наскільки ми спілкуємося з різними спільнотами, з урядами, з політиками цих держав, як ми роз’яснюємо, чому кожен із цих міні-кроків важливий не тільки для нас, але й для них.
Відповідно, навіть таке рішення, рекомендаційне рішення парламентської асамблеї НАТО, ми можемо транслювати саме в такому контексті. І побачимо, наскільки ми зможемо просунутися за трошки більше ніж півроку до червня 2025 року, щоб вийти з аджендою, яку ми запропонуємо. І ми точно будемо знати, що механізм одностайності НАТО, скажімо так, підтримує нас і в цьому контексті», — зазначила Вдовиченко.
Вона наголосила, що навіть невеликі кроки та досягнення на міжнародному рівні важливі для зміцнення підтримки України серед країн Альянсу. Тому продовження експертної роботи та переконування національних урядів щодо важливості підтримки України є ключовими.
Особливо важливим є питання готовності Альянсу до нових загроз, зокрема з боку Росії.
«Нарешті це усвідомлення приходить і до експертного рівня, і, в першу чергу, до політичного рівня, і до представників держав НАТО. Я навмисно не згадала військових, тому що вони давно все прекрасно розуміють. Спілкуючись із військовими, можна сказати, що вони прекрасно розуміють: війна давно почалась. Вона активно триває на території України, але це тільки кінетично. Фактично вона відбувається і на території їхніх держав.
Ви можете, звісно, згадати і про розслідування збитого вантажного літака DHL у Литві. Ми ще не знаємо остаточно, що стало причиною цього інциденту. Але ми точно знаємо, що гібридну загрозу ніхто не відміняв, як мінімум, останні майже 11 років — з боку Російської Федерації проти країн не тільки Європейського Союзу, а й НАТО.
А ось саме визнання, або точніше прийняття того факту, що це відбувається на території держав-членів Північноатлантичного альянсу, може активізувати не лише статтю 5, а й статтю 4 Вашингтонського договору, про що зараз знову йде мова. Це потрібно для того, щоб збирати консультації щодо того, як протидіяти вже явним загрозам з боку Російської Федерації».
У цьому контексті Вдовиченко також прокоментувала нещодавні заяви адмірала Робера Бауера, голови військового комітету НАТО. Він закликав європейські бізнеси підготуватися до воєнного часу та вказав на необхідність підвищити готовність до високоточних ударів по території Росії в разі ескалації конфлікту. Вдовиченко погодилася з тим, що НАТО повинно посилювати свої оборонні можливості, і зазначила, що загрози, які Росія становить для країн Альянсу, більше не можна ігнорувати.
«Це те, що дуже суголосно зі словами пана Бауера. Тому що, в першу чергу, військово-промислові комплекси держав НАТО — це бізнес. Вони готуються і чекають на рішення своїх урядів, коли, скажімо так, будуть відкриті ці контракти та замовлення від урядів. Для бізнесу, звісно, в пріоритеті розширення не тільки їхніх осередків, а й спільних оборонних замовлень, що є можливістю для зростання», — додала експертка.
Вона наголосила, що стратегічна підготовка до таких загроз повинна включати не лише військову готовність, але й політичне рішення, яке відображатиметься на національному рівні кожної країни-члена Альянсу.
«Для урядів це політично чутливе питання. Тому слова пана Бауера були, скажімо так, спрямовані на політичне коло деяких держав-членів НАТО, які мають нарешті зрозуміти, що це вже далеко не питання бізнесу чи економіки, а питання політики, і, в першу чергу, безпеки та національної безпеки деяких держав-членів НАТО. Звісно, ці слова також направлені на іншу категорію людей — простих громадян, які приймають політичні рішення під час голосування за того чи іншого кандидата».