Фото: pixabay.com
Для людини, яке пережила втрату, є важливим процес горювання у той спосіб, в який їм комфортно. Тому необхідно працювати із суспільством, щоб запобігати очікуванням суспільства щодо того, як потрібно переживати втрату.
Про це в етері Громадського радіо розповіла голова ГО «Бути» Крістіна Бут.
Спікерка каже, що кожне горе унікальне, і немає одного сценарію того, як людина має його проживати. Відповідно, важливо ставитись з розумінням до всіх проявів самопідтримки людини, бо це дуже важкий і виснажливий процес.
Якщо говорити безпосередньо про тих, хто зазнав втрати, то спікера радить таким людям орієнтуватися на свої ресурси та бажання у переживанні горя.
«Я знаю про те, що дуже часто людям допомагає говорити про свій біль, допомагає проговорювати його з іншими й таким чином ніби розподіляти горе з іншими людьми», — каже Бут.
Але ця рекомендація, як й інші, не обов’язкова до виконання, і залежить від запитів людини. Вона може не ділитися горем, якщо не відчуває у цьому потреби.
Голова ГО «Бути» також розповіла про стереотипи, з якими стикаються люди, що пережили втрату й знаходяться у стані горювання. Це, наприклад, хибні думки про те, що якщо людина одягла святкову річ, зробила манікюр, вийшла випити кави тощо, то вона вже не горює. Але це не так, адже для когось такі речі можуть бути розрадою у момент втрати.
Читайте також: Не давати рекомендації, а бути поруч — психіатриня про підтримку під час стресу
Інші стереотипи пов’язані з процесами прощання, зокрема поховання. Так, каже спікерка, ГО «Бути» проводить групи підтримки для жінок «СяяТИ». На одній з таких зустрічей на тему поховання Бут дізналася, що є дуже багато стереотипів і очікувань в оточення щодо прощання — щодо кількості запрошених людей, процесу й місця прощання тощо.
«Навіть до такого інтимного процесу, як прощання, є суспільні очікування і вимоги. Як з цим боротися? Напевно, важливо говорити, говорити й знову говорити. І навіть коли здається, що ти вже все проговорив, так, що вже всім все зрозуміло, все одно треба знову говорити. З іншого боку, важливо для самих людей з досвідом втрати нормалізувати оцей процес, пояснити їм, що це нормально проживати відчуття так, як їм треба, а не так, як хтось очікує, попрощатися так, як треба їм. І коли ми працювали з жінками, то ми проводили для них окремий ритуал прощання, де вони заново, по своєму сценарію могли попрощатися, а не так, як від них очікує хтось», — розповідає гостя Громадського радіо.
Бут каже, що насправді похорони та поминки для наших попередників були можливістю адаптуватися до горя й прийняти його, обговорити людину, яку втратили.
«Наші пращури, не знаючи про те, що таке психічне здоров’я і як себе підтримувати, намагалися підтримати себе за допомогою таких форм (поминки, похорони — ред.). Але дуже важливо, щоб форма не перекреслювала зміст. Коли ми говоримо про оці традиції, то дуже важливо, щоб ми за ними слідували у змістовому плані, не у формальному. Не в тому, щоб просто зібратися і поїсти. Бо поїсти можна у будь-який інший момент. А тут важливий саме зміст. Чому ми це робимо? Ми це робимо, щоб відчути підтримку, щоб побачити, що ми не наодинці у своєму горі. Зрештою, щоб відмітити, що ця людина існувала, і що її життя було важливим і помітним», — каже голова ГО «Бути».
Читайте також: Дуже важливою для підтримки є спільнота — психологиня про боротьбу зі стресом під час війни
Також Бут розповідає, як поводитися людині, яка хоче допомогти тому, хто проживає втрату. По-перше, треба зважати на свій ресурс. Якщо ви відчуваєте, що не готові надати підтримку, то цього краще не робити. По-друге, варто уникати токсичних фраз на кшталт «час лікує», «треба продовжувати жити заради когось», «скільки можна горювати» тощо.
Якщо ж ви хочете справді допомогти людині, то краще звернутися до практичних речей — запропонувати прогулятися, посидіти з людиною або ж обговорити втрату, бо це може бути помічним.
«Дуже часто в процесі проживання втрати, особливо на початках, людині буває важко робити якісь базові фізичні речі — поїсти, поспати. Тому, будь ласка, перевіряйте людину, чи вона спала. Питайте: «Скільки ти сьогодні спала? Тобі вдалося сьогодні заснути». А якщо говоримо про їжу, то можете просто принести їжу у лоточку, й це теж буде про турботу», — каже Бут.
Соцмережі ГО «Бути»:
«Щоденник турботи про себе. У втраті та горюванні» від ГО «Бути».