«Якщо мене не заарештують, тоді — до завтра»: історія українки, яка бере участь у протестах у Тбілісі

Після озвученого прем’єром-міністром Грузії (Сакартвело) Іраклієм Кобахідзе рішення про відмову від вступу країни в ЄС до 2028 року на вулицях грузинських міст почалися протестні акції. Найбільша — у столиці країни Тбілісі. 28 листопада люди вийшли на протести, які не вщухають досі.

Згідно з даними міжнародної організації «Transparency International Georgia», на акціях протесту поліція затримала близько 400 людей, приблизно 300 з яких зазнали побиття, тортур, психологічного насильства з боку правоохоронних органів. Вік затриманих від 15 до 60 років. У 26 випадках проти протестувальників порушили кримінальні справи, в усіх інших — адміністративні.

Міжнародна організація зафіксувала, що серед затриманих — 80 людей потребували негайної госпіталізації. Нуль — це цифра затриманих і покараних поліцейських. Катерина (ім’я героїні змінено з міркувань безпеки) — українка, яка зараз живе і працює в Тбілісі. Вона погодилася на інтерв’ю тільки за умови, що її справжнє ім’я не буде назване, переймаючись за власну безпеку.

— Давайте зідзвонимося завтра о 13 годині за київським часом? — узгоджую час із Катериною перед розмовою.

— Давайте, якщо мене не заарештують, тоді — до завтра! — відповідає вона.

Катерина переїхала в Грузію разом із іншими працівниками своєї компанії за місяць до повномасштабного вторгнення. На запитання, звідки вона родом, сміється і каже: «Це найскладніше питання для мене».

Жінка народилася у Нікополі, потім переїхала з батьками в Дніпрорудне (місто у Запорізькій області, зараз перебуває під російською окупацією), пізніше вступила в університет у Запоріжжі, а потім — перебралася в Кривий Ріг.

«24 лютого 2022 року я прокинулась просто від того, що мій телефон скажено вібрував від повідомлень моїх друзів, моєї родини. Вони казали про те, що Україну бомблять, що почалося вторгнення. Вся наша команда — це українці, й у всіх залишилися родини, друзі. Це було дуже важко, ми не могли працювати, ми просто сиділи в новинах 24/7», — пригадує Катерина перший день повномасштабного вторгнення.

Читайте також: Що головне в протестах у Грузії: думка аналітика з Тбілісі

Першою хвилею протестів у Грузії для Катерини стали протести проти «закону про іноагентів» у 2023-му році (Закон Грузії «Про прозорість іноземного впливу», також «Закон про іноагентів» — закони, один з яких був відхилений 9 березня 2023 року, а інший прийнятий 28 травня 2024 року на тлі масових протестів проти їхнього запровадження).

«Мої друзі здебільшого активісти, а це завжди якісь НДО (недержавна організація — ред.). Тобто державні організації, які спонсоруються з інших країн тощо. В цілому в Грузії така система, що тут, в принципі, вся країна залежна від цих НДО. Це — юристи, лікарі, дорожні, транспортні служби.

Тобто Грузія повністю побудована на грантах і на донатах з-за кордону. Цей закон просто кожного стосується. І для кожного він вийде боком. Суть у тому, що якщо ти сам себе не впишеш у цей список агентів, то ти платиш штраф 30 тисяч ларі, це приблизно 10 тисяч доларів. Трохи більше. І тебе насильно туди вносять. Тобто вони не залишають вибору цим організаціям. Ну, тоді, звісно, почалась така масштабна хвиля протестів.

І тоді я на власні очі побачила перше насильство з боку грузинської влади. Вони дуже грубо хапали активістів. Вони били лежачих. Вони могли дівчат просто за волосся таскати по землі. Вони знущалися, казали дуже брудні речі, погрожували зґвалтуванням», — розповідає Катерина.

Після першої масштабної хвилі протестів керівництво країни скасувало цей законопроєкт, а після парламентських виборів, на яких, згідно з даними ЦВК, перемогу здобула партія «Грузинська мрія», опозиція не відмовилася визнати ці результати.

«І тут опозиція робить дуже погану справу. Вони кажуть: не треба протестів, давайте почекаємо до виборів. Ну, власне, дочекалися виборів. Вибори сфальсифіковані, цьому є підтвердження, відеоматеріали.

Я хочу сказати прямо, що зараз протести проходять без підтримки опозиції. Це не опозиція їх організовує, це — стихійні протести. Люди виходять без усіляких прапорів, будь-яких партій, без якоїсь символіки. Я особисто знаю одну людину з представників опозиційної партії, яка щоденно ходить на мітинги, а інших представників я не бачила. Вони більше закликають людей до якихось дій, аніж допомагають хоч якось», — коментує Катерина.

На відео — активісти будують барикаду

Нашій героїні 29 років, вона добре пам’ятає перебіг подій під час Революції гідності, брала участь у протестах у 2013-2014 році в Запоріжжі. Говорить, що навіть деякі терміни з Євромайдану грузини використовують зараз, описуючи протести у своїй країні.

«Серед тих, хто розганяє мітингувальників, є три прошарки: поліцейські, спецпризначенці і «тітушки». От термін «тітушки» картвели взяли з Майдану, а спецпризначенців називають «Беркутом».

А цих спецпризначенців ми називаємо «робокопами», вони в масках, щитках, касках, берцях. А є ще незрозуміло хто. Вони всі в чорному, в масках і з рюкзаками. І от ці незрозуміло хто — найжорстокіші. Просто звірі. Вони не просто б’ють, вони катують. Днями з’явилося свідчення одного з побитих активістів про те, як його затягнули в мікроавтобус спецназу і потім били і погрожували зґвалтуванням. Переговорювалися між собою і підказували, як правильно бити», — розповідає Катерина.

Вона додає, що на акції потрапила під газ і воду. Це сталося, коли силовики з вікон парламенту почали лити воду на протестувальників. Жінка ділиться, що захиститися від газових атак їй допомагає промивання очей і волога медична маска на обличчі, а від потоків води — довге пальто.

На відео — силовики ллють воду з вікон парламенту 

Катерина описує симптоми від газових атак так:

«Ця речовина настільки в’їдається, що люди не можуть припинити кашляти. Відчувається, як хімічний опік всередині: коли хочеш зробити глибокий вдих, а у тебе не виходить через біль і ти починаєш ще сильніше кашляти. Дуже печуть очі й ніс, а ще, з тобою постійний і страшенний головний біль.

Активісти, своєю чергою, відбиваються феєрверками або салютами, використовують будь-яку піротехніку. Коктейлі Молотова були, але буквально два рази — і це поодинокі випадки. У нас із подругою є власний винахід: ми притягнули 5 кілограмів борошна і просто «робокопів» обсипали цим борошном. За рахунок високої вологості воно налипає їм на шоломи і щити, перетворюється на тісто і вони нічого не бачать».

Протестувальниця каже, що ніколи не бере з собою воду і їжу, коли збирається на площу, тільки змінний одяг і засоби особистого захисту від води й газу. У місті є активісти та заклади, які годують протестувальників.

Хтось приносить бутерброди, а деякі заклади на площі Руставелі спеціально для людей готують гарячу їжу в чані, наприклад, одне японське кафе регулярно варить веганський суп для активістів. Маленькі бізнеси опікуються тим, щоб у протестувальників завжди були гарячий чай і кава, а в деяких із закладів люди можуть взяти медичні маски, окуляри тощо.

На відео — площа під час протестів

Разом із людьми на вулицях Грузії перебувають і безпритульні тварини, переважно собаки. Катерина розповідає, що це стає ще однією проблемою для активістів:

«Взагалі безпритульні собаки — це дуже велика проблема в Тбілісі. Я ніколи в Україні не бачила такої кількості безпритульних собак. Але, загалом, вони не агресивні, а добрі та відгодовані. Тут їх дуже люблять і вони ніби домашні собаки, які просто живуть на вулиці. Вони дуже прив’язані до людей.

І коли почалися масові протести, для них це свято, вони знають, що їх зараз почухають і дадуть смаколик. Для нас це велика біда, тому що тварини потрапляють під воду, під газ, їх забризкують перцевими спреями. Тваринам не поясниш, що є погань, яка намагається нас знищити. Тому активісти намагаються їх підманювати, промивають тваринам очі, відпоюють водою».

Наша героїня розповідає, що на протестах зустріла військового з Грузії, який воював на боці України — ідентифікувала по нарукавній наліпці з українським прапором. Каже, що коли підійшла подякувати за захист своєї країни, той і собі сказав слова вдячності за те, що вона тут з ними.

«Він був, до речі, зі своєю родиною. На акціях я бачу багато підлітків, дітей років 12-13, які приходять зі своїми батьками. Дуже багато людей похилого віку. Але був момент, від якого я плакала, коли з храму (йдеться про Храм Кашветі або Кашветський собор Святого Георгія розташований на проспекті Руставелі навпроти будівлі Парламенту Грузії — ред.) вийшли священники. Вони теж були в засобах захисту, в медичних масках. Вони вийшли й стали перед «робокопами» і так просто мовчки стояли».

Під час протестів активісти розробили онлайн мапу, яка в режимі реального часу показує переміщення силовиків вулицями міста. Також на мапі є позначки, де розміщені карети «швидкої допомоги».

«აჯანყდი» — перекладається з грузинської як «бунтуй!». Саме такий напис-проєкція з’явився на будівлі парламенту в Тбілісі в один із днів активних протестів.