«Реальність створюють люди»: Максим Буткевич виступив із промовою на Львівському медіафорумі

Правозахисник, журналіст, співзасновник Громадського радіо Максим Буткевич виступив із промовою на Львівському медіафорумі, що стартував 14 травня.

Львівський медіафорум відбувається 14–16 травня у Львові. Фокусна тема цьогоріч — «Реальність під ударом: завмерти, тікати чи боротися?». Ця подія збирає українських та іноземних медіафахівців, які працюють у міжнародному середовищі, — публічних інтелектуалів, дослідників, політиків, представників громадського сектору та міжнародних організацій. Громадське радіо вдруге стало інформаційним партнером заходу.

Публікуємо текст промови повністю.

«Шановні колеги, я дуже вдячний організаторам Львівського медіафоруму за запрошення виголосити промову на таку складну тему, якою є тема цьогорічної події. Навряд чи ви почуєте від мене щось нове. Тому скажу лише кілька слів про те, що вважаю дуже важливим для осмислення теми про те, що робити, коли «Реальність під ударом: завмерти, тікати чи боротися».

Говорити про нашу реальність зараз, начебто, у загальних термінах досить просто. Ми живемо у спільній реальності — реальності війни, крихкості й загрожуваності, реальності, де засадничі цінності та уявлення поставлено під сумнів і постійно підважено.

Говорити про спільну реальність — складно. Бо вона складається з переплетіння наших індивідуальних чи групових реальностей: життя в Україні та в інших країнах, у тилу чи в окупації, в країнах, які намагаються зберігати засадничі права і свободи, і в країні, яка бореться за власне виживання, у цивільному житті чи у війську, у світі теорій змов і світі перевірених фактів.

Усі ці наші реальності, переплітаючись, творять нашу спільну реальність, як різнобарвні нитки — спільну тканину, в яку ми всі вплетені. Однак для мене дуже важливо пам’ятати про начебто очевидний, але засадничий факт. Жодна наша реальність не є ізольованою від інших. Не існує індивідуальної, особистої реальності, замкненої в собі.

Ба більше: всі наші реальності створені не тільки й не стільки нами — а й іншими людьми. Наші фізичні умови є такими, якими є, через дії та зусилля тих, які їх такими зробили — намагаючись допомогти нам, чи нашкодити нам, використати нас чи просто не думаючи про наслідки своїх дій.

Життя людей в Україні залежать від Сил оборони країни, на всіх напрямках, дій бійців протиповітряної оборони, активності неймовірно великої мережі волонтерів та благодійних організацій, від транспортних та комунальних служб, підтримки рідних і взаємодії із колегами та сусідами, доброї волі тих, хто намагаються підтримати нашу здатність до життя в різних країнах, від ворогів, які намагаються завдати нам якнайбільшої фізичної шкоди, і від дуже багатьох інших.

Наша ментальна картина світу, наша інформаційна реальність створена завдяки тим, хто передали нам повідомлення про події та процеси, які виходять за межі нашого безпосереднього досвіду і творять наш спільний контекст: від учителів та знайомих, лідерів громадської думки та дописувачів до соцмереж, поширювачів чуток та пропагандистів, і, звісно, журналістів та інших медіа фахівців та фахівчинь.

Крім природних стихій, а також, для віруючих, надприродних явищ, — у світі не існує нічого, крім людей і відносин між ними. І саме вони створюють реальність. Ми створюємо реальність одне одних, своїми діями чи бездіяльністю, усвідомлено чи не дуже, щодня, щогодини і щохвилини. Тож наша спільна реальність — не лише переплетіння наших менших повсякденних світів, а плетиво наших взаємодій, жестів підтримки чи знецінення, взаємної інструменталізації чи взаємного збагачення. Спільне творення реальності одне одних, коли ми усвідомлюємо його, не може не привести нас до ще одного важливого розуміння: розуміння відповідальності.

Ми відповідаємо за те, в якій реальності живуть люди поруч з нами і в інших спільнотах, бо ми беремо участь в її творенні. Ми — відповідальні за реальності одне одного, і за нашу спільну реальність. Відповідальні за те, що ми зробили — або не зробили — щоби вона була саме такою, а не інакшою. Наша реальність пов’язана з нашими діями стосовно себе та інших — а наші дії передбачають нашу відповідальність за них.

Утім, ми бачимо, що чимало людей обирають нехтування цієї відповідальністю. Адже наші дії виходять не лише з поточних, короткоминущих інтересів: вони відображають наші цінності, те, що ми хотіли би бачити втіленим у нашій реальності, те, на чому вона має будуватися. Ми зараз бачимо існування, і просування, версії світу, де більшість людей зведені до об’єктів примусу чи маніпуляцій, а на створення їх реальності вирішальний вплив чинять невеликі групи вождів, маніпуляторів чи багатіїв. Ця версія світу будується на запереченні, для більшості людей, людської свободи, суб’єктності, солідарності та, зрештою, людськості як такої.

Очевидцем саме такої реальності я був, перебуваючи в російському полоні — і безпосередньо, через комунікацію з утримувачами, і коли був змушений споживати російський пропагандистський медіаконтент. Саме таку реальність, окупації та контролю, намагається зараз нав’язати Росія Україні, знищивши будь-які інші варіанти; і ця спроба створила для нас трагічну реальність війни.

Однак сама взаємопов’язаність наших реальностей, наших доль і наших виборів вказує, наскільки хибною є ця картина світу. Люди, зведені до стану предметів, якими можна маніпулювати і які не здатні робити власні вибори, не можуть вільно взаємодіяти, не можуть повною мірою, усвідомлено творити спільну реальність, і не відчувають відповідальності за це. Україна зараз намагається захищати інше світобачення, де засадничою цінністю є саме людина, її свобода та повага до неї. Де ми відповідальні за наші світи, за наш спільний світ і одне за одного. І саме це світобачення ми намагаємося втілювати у нашій реальності, яку ми захищаємо у цій війні.

Насправді, ми не можемо ані тікати, ані завмерти, коли наша реальність під ударом. Бо наша реальність — це ми самі. Бо нашою втечею або нашою знерухомленістю, якби ми до них вдалися, ми би продовжували створювати реальність — але геть відмінну, реальність поразки, де ми відмовилися би від нашої свободи, від наших засадничих цінностей, але не позбулися би відповідальності за це.

Ми несемо свою реальність із собою, для себе і для інших, створюємо її, втілюємо її, у взаємодії й конфліктах, в опорі й слабкості, суперечках і взаємодопомозі. Але гідним це створення реальності може бути лише за взаємного цінування нашої людськості, нашої цінності одне для одних, і нашої відповідальності одні перед одними. Ця відповідальність просотує, хочемо ми того чи ні, політичні рішення, громадські активності, взаємне інформування і створення картини світу, повсякденну взаємодію — ми відповідаємо за все це. Лише усвідомлення цього факту, і відповідні діяння є гідними людей, які прагнуть жити вільно, у взаємній повазі й без страху. Це — єдина реальність, гідна нас, гідна людей; і в боротьбі за цю реальність ми не можемо програти».