Чому українці відмовляються від централізованого опалення і як це поглиблює кризу галузі

Галузь централізованого теплопостачання в Україні стикається з накопиченими боргами, застарілою інфраструктурою, недостатнім фінансуванням і відтоком споживачів. Щоб зробити централізоване опалення ефективним і привабливим, необхідно змінювати підходи до формування тарифів, модернізувати мережі та створювати конкурентний ринок теплової енергії.

Про це в етері Громадського радіо розповів Михайло Лук’яник, експерт у сфері центрального теплопостачання громадської організації «Екоклуб».

За словами експерта, централізоване теплопостачання не можна розглядати як єдину систему з однаковим рівнем вразливості. Великі теплоелектроцентралі справді можуть бути вразливими до російських ударів. Однак невеликі котельні мають інші можливості для забезпечення стабільного постачання тепла.

«Централізоване теплопостачання треба розділяти на висококонцентровані й малі генеруючі потужності. В Україні великі генеруючі потужності, такі як великі ТЕЦ, наприклад у Києві, дійсно вразливі до ударів. Однак малі генеруючі потужності — невеликі котельні, які працюють на 20, 30 чи 100 будинків, — за роки незалежності показали більшу стійкість. У багатьох українських містах, особливо там, де влада дбала про збереження і розвиток централізованого теплопостачання. Споживачі фактично не були відключені від нього навіть на день чи два. Теплопостачання не припинялося. Тому говорити про те, що воно гірше за індивідуальне, неправильно», — зазначив Михайло Лук’яник.

Експерт наголошує, що в умовах воєнного стану, масованих атак і тривалих відключень електроенергії централізоване опалення може бути ефективнішим за індивідуальне. Багато залежить від того, чи подбали підприємства про резервні джерела живлення та альтернативні способи виробництва тепла.

«Централізоване теплопостачання може бути різним в умовах воєнного стану, на тлі масових ударів і відключень електроенергії, особливо блекаутів. У випадку з приватним будинком під час блекауту власник повинен самостійно подбати про наявність власної генеруючої потужності, наприклад генератора чи резервного живлення, щоб сучасний котел міг працювати. У випадку з централізованим теплопостачанням цього не потрібно робити кожному споживачеві. Про це може подбати теплокомуненерго: встановити на котельнях генеруючі потужності й резервне живлення. Зараз уже встановлюють і сонячні електростанції, шукають альтернативу газу, щоб у разі газових блекаутів котельня також не зупинялася. Тому я не поділяю думку, що централізоване теплопостачання обов’язково гірше за індивідуальне», — пояснив експерт.

Михайло Лук’яник зазначає, що проблеми галузі накопичувалися десятиліттями. Однією з головних причин він називає соціальну модель формування тарифів, а також мораторій на їх підвищення, який діє з 2021 року.

За цей час подорожчали електроенергія, товари й послуги, зросла вартість праці, однак ціна одиниці теплової енергії для споживачів залишилася незмінною.

«Подорожчала електроенергія, зросла вартість праці. Проте в цій галузі вартість одиниці тепла — гігакалорії — залишилася тією самою. І сьогодні це покладає на плечі виробників тепла завдання самостійно шукати кошти, щоб доставити тепло до споживача. Наразі виробники мають великі борги перед різними постачальниками, насамперед перед «Нафтогазом». Це створює небезпеку для подальшого стабільного постачання тепла», — розповів Лук’яник.

За його словами, додатковою проблемою стали арешти рахунків теплопостачальних підприємств через борги. Хоча цю ситуацію наразі вдалося врегулювати, вона продемонструвала вразливість галузі.

«Цього року рахунки за ці борги були арештовані. Наразі ситуація вирішена, але такі прецеденти дуже погано впливають на можливість підприємств працювати далі. Повноцінно віддати борг «Нафтогазу» вони не можуть, підвищити ціну на цей продукт і зробити її економічно обґрунтованою — також не можуть.
На тлі всього цього технологічна відсталість, морально й фізично зношене обладнання роблять тепло ще дорожчим. Втрати в мережах зростають, відповідно, якість теплопостачання не відповідає тому рівню, який мав би бути. Через це багато споживачів відмовляються від нього або вже відмовилися», — зазначив експерт.

Ще одним викликом для галузі є поступове скорочення кількості споживачів. За словами Михайла Лук’яника, від 1990-х років в Україні від централізованого теплопостачання від’єдналася приблизно половина споживачів.

У деяких містах навіть у межах одного будинку централізованим опаленням користується лише третина мешканців, тоді як решта встановили індивідуальні системи. Це ускладнює роботу підприємств, які продовжують обслуговувати такі будинки.

«В Україні навіть обласний центр понад 30 років тому відмовився від послуг централізованого теплопостачання. Відповідно, споживачі почали встановлювати індивідуальні котли — електричні чи газові. В умовах сьогодення, коли час від часу відбуваються масові відключення, це негативно впливає на комфорт споживання.
Тут є дуже великий клубок проблем, починаючи з економічних аспектів. Постачальники не мають коштів, щоб закуповувати газ, оновлювати обладнання та робити централізоване теплопостачання комфортним і ефективним. Ідеться про те, щоб споживачі мали не лише теплі батареї, а й цілодобову гарячу воду протягом усього року, — наголосив Лук’яник.

Він додав, що деякі міста відмовилися від постачання гарячої води, інші забезпечують нею мешканців лише в опалювальний період. В Україні близько 30% домогосподарств мають бойлери. А бойлер, за словами експерта, — це велика й дуже неефективна система нагрівання гарячої води. Особливо влітку, коли опалення немає. Це створює дуже велике навантаження на нашу енергосистему. Тому проблем справді багато.

Лук’яник поснив, що виникає замкнене коло: через застарілі мережі та недостатнє фінансування якість послуг погіршується. Споживачі від’єднуються від централізованого опалення, а підприємства втрачають доходи й можливості для модернізації.

На думку експерта, вихід із цієї ситуації передбачає не лише модернізацію інфраструктури, а й реформування принципів роботи ринку теплової енергії. Як приклад він наводить Литву, якій вдалося створити ефективнішу модель централізованого теплопостачання.

«Якщо говорити про Литву, яку вважають одним із найпоказовіших позитивних прикладів формування ринку теплової енергії після розпаду Радянського Союзу. То там найбільш ефективні виробники, які використовують найекологічніші ресурси. Зокрема відновлювані джерела енергії, мають першочергове право продавати якомога більше свого тепла споживачам. Відповідно, держава та її механізми стимулюють виробляти, по-перше, зелене тепло, а по-друге — дешеве тепло, щоб воно було найбільш затребуваним на ринку», — пояснив Михайло Лук’яник.

Він також звернув увагу на те, що Литва свого часу не дозволяла мешканцям відмовлятися від централізованого теплопостачання. На думку експерта, це допомогло зберегти споживачів і не допустити такого масштабного скорочення системи, як в Україні.

«В Україні з 1990-х років відключено приблизно половину всіх споживачів. Є міста й будинки, де лише третина споживачів має централізоване теплопостачання, а всі інші користуються індивідуальним. Відповідно, виробник зазнає колосальних збитків, постачаючи туди тепло. Треба визнати, що це була помилка. Зараз потрібно зробити так, щоб централізоване теплопостачання стало привабливішим, тобто економічно вигіднішим і комфортнішим для споживачів», — зазначив експерт.

Михайло Лук’яник вважає, що для відновлення галузі потрібно створити умови, за яких централізоване теплопостачання буде вигідним і для виробників, і для споживачів. Це передбачає оновлення обладнання, скорочення втрат тепла, покращення якості послуг і стимулювання використання відновлюваних джерел енергії.

Окремо експерт наголошує на необхідності змінити підходи до підключення нових будинків до теплових мереж.

«Треба, щоб забудовники були зацікавлені підключатися до центральних мереж, а не встановлювати загальнобудинкові котли чи індивідуальне опалення. Фактично з 2000-х років до централізованого теплопостачання підключаються, можливо, лише 10% будинків, якщо брати масштаби України. У таких умовах, коли споживачів мало і їх стає ще менше, вартість тепла для тих, хто залишається, зростатиме. Тому в ідеальних умовах має працювати ринок тепла — конкуренція за споживача, розвиток зеленого тепла та можливість пропонувати найдешевший продукт. І це вже працює», — підсумував Лук’яник.

Нагадаємо, що з 16 жовтня в Києві розпочався опалювальний сезон — спочатку для лікарень, шкіл і садочків.