«Ми не вирішуємо за аудиторію, що думати»: головна редакторка Громадського радіо Вікторія Єрмолаєва

Новинна стрічка дає змогу швидко зрозуміти, що сталося, але не завжди залишає час на запитання: чому це сталося, що стоїть за подією і як вона вплине на наше життя. Саме на цій межі між фактом і його значенням працює програма Громадського радіо «Далі заголовків».

«Далі заголовків» — це подкаст про те, що відбувається після того, як ми вже погортали стрічку новин.

Її ведучі Вікторія Єрмолаєва та Андрій Куликов разом із гостями аналізують теми, яким затісно в кількох реченнях новинної стрічки. З Вікторією ми поговорили про те, як обирають теми й експертів, що робить запитання вдалим і чому журналістика має залишати аудиторії простір для власних висновків.

Не погоджуватися на найпростішу версію

— Що для тебе означає йти далі короткої новини?

— Для мене це означає не погоджуватися на першу, найпростішу версію того, що сталося. Іноді найцікавіше в новині — якраз те, чого в ній не написали: те, що відбувається між рядками, причини, інтереси різних сторін, можливі наслідки.

Якщо після короткого тексту здається, що вже все зрозуміло, це, мабуть, саме той момент, коли варто зупинитися й перевірити, чи не пропустили ми важливий контекст.

Журналістика для мене не про те, щоб завжди мати готову відповідь. Можна чесно сказати: «Я поки не розумію. Давайте розберемося». Наше завдання — відділити важливе від шуму, поставити додаткові запитання і разом з аудиторією дійти до суті.

Теми, що впливають на життя людей

— Як ви вирішуєте, що певна тема потребує окремої великої розмови?

— Насамперед дивимося на суспільний інтерес. Важливо, щоб тема стосувалася життя людей, навіть якщо цей зв’язок не очевидний з першого погляду.

Іноді новина здається далекою або дуже спеціалізованою, але варто розібратися глибше — і стає зрозуміло, що вона про наші гроші, безпеку, права чи майбутнє. Для мене також важливе власне відчуття: якщо тема змушує ставити додаткові запитання й шукати контекст, найімовірніше, вона варта окремої розмови.

— Що для тебе важливо у виборі гостя?

— Впізнаваність має значення, але сама по собі нічого не гарантує. За нею мають стояти компетентність, репутація і здатність справді пояснити тему.

Мені особливо подобається, коли поруч із відомими іменами з’являються люди, яких слухач, можливо, чує вперше, але після розмови розуміє, чому саме ця людина була нам потрібна.

Хороше запитання рухає розмову вперед

— Що важливіше для ведучого: багато знати чи вміти правильно запитувати?

— І те, і інше. Якщо ти не орієнтуєшся в темі, не помітиш, коли гість уникає відповіді, підміняє факт оцінкою або говорить загальними словами. Тому до кожного запису я ретельно готуюся.

Але знати багато — ще не означає вміти вести розмову. Хороше журналістське запитання рухає її вперед. Іноді воно народжується після довгого аналізу, а інколи це дуже просте й вчасне: «Що ви маєте на увазі?».

Найгірше — прийти з десятьма заготовленими питаннями й ставити їх незалежно від того, що вже сказав співрозмовник. Хороше інтерв’ю для мене — жива розмова, де наступне запитання випливає з попередньої відповіді.

— А якщо гість уникає відповіді?

— Я даю людині можливість відповісти по-своєму, але якщо бачу, що вона обходить питання, повертаюся до нього: прямо або переформульовую. Водночас не хочу перетворювати розмову на боротьбу. Іноді саме ухиляння теж багато про що говорить.

Не доводити гостю, що він неправий

— Що робиш, коли особисто не погоджуєшся з гостем?

— Я можу мати власну думку й озвучити її, але не ставлю за мету довести людині, що вона неправа. Моє завдання — зрозуміти, на чому ґрунтується її позиція, поставити уточнювальні запитання, перевірити факти й дати аудиторії достатньо інформації, щоб вона сама могла оцінити почуте.

Ми з Андрієм Куликовим теж часом маємо різні погляди на тему і можемо це проговорювати. Але висновок залишається за слухачем.

Розмова може змінити і ведучу

— Чи буває, що після етеру твоє бачення теми змінюється?

— Так, і я вважаю це однією з найцінніших речей у роботі. Ти приходиш на запис із певним розумінням теми, але ніколи не знаєш, куди поверне розмова.

Андрій Куликов може одним запитанням або історичною паралеллю змінити її вектор. Експерти теж часто приносять неочевидні аргументи чи інший кут зору. Якщо після запису я думаю про тему інакше, значить, ця розмова справді дала щось нове.

«Не вдягати «біле пальто»

— Чи є правило, якого ти дотримуєшся практично в кожному етері?

— Моє головне правило — не вдягати біле пальто і не грати в образ. Не повчати, не ставитися до гостя чи аудиторії зверхньо, не створювати враження, що я вже знаю всі правильні відповіді.

Для мене чесніше бути собою, ніж демонструвати власну обізнаність. Якби я могла щось сказати собі перед одним із перших етерів, це було б: «Не намагайся бути ведучою. Будь собою».

На початку дуже хочеться відповідати якомусь уявному образу: правильно говорити, правильно ставити питання, не хвилюватися, завжди знати, що сказати. Зараз я думаю, що значно важливіша щирість. Люди добре відчувають, коли ти намагаєшся грати роль.

За програмою стоїть команда

— Що слухачі майже не бачать, хоча без цього програми не було б?

— Команду. В кадрі зазвичай бачать ведучих і гостя, але за кожним випуском стоять люди, які шукають теми й героїв, готують запис, знімають, монтують, оформлюють і думають, як донести розмову до аудиторії.

Це редакторка Мирослава Станкевич, продюсер і часом співведучий Влад Бундаш, оператори-монтажери Ілля Захаров та Вероніка Христіч, дизайнерка Анастасія Рибакова, контент-менеджерка Христина Буцко, SMM-команда, Руслана Брянська, яка заміняє мене в кадрі.

Тому «Далі заголовків» — точно не історія про одну чи двох ведучих. Це командний результат.

Головна редакторка перед мікрофоном

— Як поєднуються ролі головної редакторки й ведучої?

— Коли ти головна редакторка, постійно думаєш про медіа як про ціле: навіщо ми робимо матеріал, для кого, які теми беремо, які формати запускаємо і якими мають бути наші стандарти.

А коли сідаєш перед мікрофоном, опиняєшся по інший бік цієї системи. Ти вже особисто відповідаєш за кожне своє слово. Це дуже дисциплінує. Головна редакторка при мікрофоні не має права схибити.

Право на власний висновок

— Що в цій програмі найбільше відображає характер Громадського радіо?

— Громадське радіо — це медіа, яке не нав’язує, не драматизує, не панікує та не істерить. Ми можемо пояснювати, ставити незручні питання, сперечатися, але врешті залишаємо аудиторії право на власний висновок.

Ми не вирішуємо за аудиторію, що думати. Ми даємо матеріал для власних висновків.

— Що для тебе важливіше після хорошої розмови: дати відповідь чи залишити слухача з новими запитаннями?

— Нові запитання. Бо це вкладається в концепцію Громадського радіо: перевіряти факти й розвивати критичне мислення.

— І якщо залишити одну фразу: навіщо слухати «Далі заголовків»?

— Щоб не дозволяти стрічці новин думати за вас.