Від шкільних протестів до погромів: що відбувається у Франції напередодні виборів

Масові протести у Франції відбуваються на тлі підготовки політичних сил до президентських виборів. Тому опозиція використовує їх не лише для критики влади, а й для демонстрації власних рішень щодо подолання кризи.

Про це в етері Громадського радіо розповів журналіст, політичний оглядач і народний депутат Верховної Ради IV–VI скликань Андрій Шкіль.

За його словами, нинішня ситуація у Франції відрізняється від попередніх хвиль протестів тим, що політичні сили вже готуються до президентської кампанії. Тому масові акції стають для них можливістю продемонструвати виборцям власну політичну вагу та запропонувати альтернативний спосіб подолання кризи.

«Ці протести, які почалися як шкільні протести, мали достатньо вмотивоване підґрунтя. Є три основні вимоги щодо покращення ситуації, але головна проблема, яка об’єднала невдоволення батьків, учителів і самих учнів, — це нестача педагогічного складу. Дуже часто трапляється так, що в дитини має бути три-чотири уроки на день, а двох із них немає, тому що немає вчителів», — розповів Андрій Шкіль.

Він пояснив, що проблема впливає не лише на навчання дітей, а й на повсякденне життя їхніх родин. Якщо уроки скасовують, батьки змушені забирати дітей додому або шукати інші способи організувати їхнє перебування протягом дня.

«Діти не можуть просто залишатися на вулиці, адже батьки не можуть цього допустити. Тому вони змушені відлучатися з роботи, забирати дітей додому й займатися ними самостійно. Це викликає роздратування: чому так відбувається, якщо система не повинна працювати таким чином? До того ж це б’є і по кишені, адже за невідпрацьовані години ніхто не заплатить. Саме такі проблеми й вивели людей на протести», — зазначив політичний оглядач.

За словами Шкіля, спочатку акції були переважно мирними, однак згодом до них приєдналися представники так званого «блек блоку». Анархістських груп, учасники яких часто приховують обличчя та вдягаються в чорне. Він стверджує, що саме радикальні групи та кримінальні елементи причетні до частини погромів, підпалів і мародерства.

«На перші буквально три години мирних протестів вистачило самих школярів. Пізніше до них долучилася анархістська структура, яку називають «блек блоком». Коли ви бачите по телевізору молодих і не дуже молодих людей, повністю вдягнених у чорне, — це один з атрибутів їхньої присутності на маніфестаціях. Вони беруть на себе значну частину дій, які перетворюють масові акції на заворушення. Руйнують крамниці, підпалюють мерії, як це сталося в Ліможі. Поруч із ними діють і кримінальні елементи, які приходять на такі заходи, щоб забирати товари з розбитих магазинів», — сказав Шкіль.

Він також звернув увагу на те, що масові протести можуть використовувати політичні сили для привернення уваги до себе. За його оцінкою, окремі учасники можуть бути зацікавлені в ескалації, адже кадри погромів створюють сильний медійний ефект. Хоча водночас підбурювання до насильства може мати правові наслідки.

«Є таке поняття, що провокація — це мати революції. Тому окремі елементи можуть використовувати масові протести, щоб привернути увагу до власної персони або політичної структури. Заради цього вони можуть навіть залучати до свого оточення мародерів, які руйнуватимуть крамниці. Це дає дуже сильну картинку, але ті, хто підбурює до таких дій, також можуть нести відповідальність за те, що відбувається», — зазначив він.

Шкіль вважає, що реакція президента Франції Емманюеля Макрона була спрямована не лише проти безпосередніх учасників погромів. А й проти політичних сил, які, на його думку, заохочують ескалацію протестів.

«Виступ Макрона був спрямований не стільки проти самих протестувальників, зокрема представників «блек блоку» чи кримінальних елементів. Які руйнували вітрини, скільки проти тих, хто стоїть за цими протестами, закликає до подібних дій і підтримує їх. Він не назвав конкретної політичної сили, але, на мою думку, використав достатньо зрозумілі політичні орієнтири, щоб можна було здогадатися, про кого йдеться», — сказав Шкіль.

Він пов’язує цю реакцію з діяльністю лівої політичної сили «Нескорена Франція» (La France insoumise), яку очолює Жан-Люк Меланшон. За словами Шкіля, представники цієї сили не просто підтримували вимоги протестувальників, а й закликали до рішучіших дій.

Окремо Шкіль наголосив, що незалежно від результатів наступних президентських виборів Франція вже не матиме того самого політичного періоду, який асоціювався з президентством Макрона. На його думку, навіть якщо наступником стане хтось із політиків центристського табору, рівень політичної підтримки України може відрізнятися від нинішнього.

«Боятися нічого не треба, але остерігатися необхідно. Дуже важливо розуміти, що зараз, незалежно від того, хто переможе на президентських виборах, ера Макрона закінчилася. Такий рівень підтримки, який був за його президентства, уже не повториться в тому самому масштабі. Звичайно, якщо президентом стане хтось із колишніх прем’єр-міністрів Макрона. Наприклад Едуар Філіпп або Габріель Атталь, політична спадковість певною мірою збережеться. Але їхні позиції щодо підтримки України вже не обов’язково будуть такими активними, як за Макрона», — зазначив Шкіль.

Він додав, що найбільше запитань у контексті української підтримки викликає можливе обрання Марін Ле Пен. Водночас, за його словами, позиції всередині її політичного середовища не є однозначними. А заяви окремих представників партії щодо України можуть суттєво відрізнятися.

«Якщо говорити про те, чого варто остерігатися, то це приходу до влади Марін Ле Пен. Але всередині її політичної сили немає повної однозначності щодо того, щоб просто зупинити допомогу Україні. Укласти мирну угоду будь-якою ціною і зосередитися виключно на власних внутрішніх проблемах. Трампізму в середовищі Ле Пен, на мій погляд, менше, ніж можна було б очікувати. До того ж у Франції є й інші праві політичні сили, які мають власні орієнтири. Тому прямої залежності від Вашингтона, як це було в інших випадках, тут немає», — пояснив політичний оглядач.

Шкіль зауважив, що під час передвиборчої кампанії важливо розрізняти політичні заяви та конкретні зобов’язання. На його думку, риторика Ле Пен щодо України змінювалася, зокрема під впливом дискусій усередині її політичного табору.

«У виборчих дебатах завжди потрібно обережно ставитися до сказаних слів. Одне — заявити про певний намір, інше — взяти на себе конкретне зобов’язання. Щодо України в оточенні Ле Пен звучали діаметрально протилежні позиції. Один із її заступників заявляв, що після приходу до влади вона перекриє фінансову допомогу Україні. Інший, навпаки, говорив, що потрібно показати їй, як українські військові захищають безпеку Європи. Аби вона навіть не думала позбавляти Україну фінансової підтримки», — розповів Шкіль.

За його словами, Ле Пен згодом пом’якшила окремі формулювання щодо підтримки України. Зокрема, вона висловлювалася проти фінансування допомоги коштом французького бюджету, аргументуючи це необхідністю розв’язувати внутрішні економічні проблеми країни.

«Спочатку вона заявляла, що повністю зупинить фінансування України, але водночас збереже технологічну підтримку. Зокрема постачання озброєння. Пізніше її риторика змінилася: вона почала говорити, що кошти потрібно спрямовувати на внутрішні потреби Франції, закривати бюджетні проблеми. Але при цьому заявила, що реалізовуватиме заборону на фінансування України лише через шість місяців після обрання президенткою. Це вже звучить м’якше, адже за шість місяців політична ситуація може суттєво змінитися», — підсумував Андрій Шкіль.