Як відрізнити булінг від конфлікту: пояснює психологиня

5 листопада — Міжнародний день боротьби з насильством і булінгом у закладах освіти. Цей день покликаний привернути увагу до проблеми цькування та насильства серед дітей і молоді. Яким буває булінг та чим він відрізняється від конфліктів, які часто трапляються особливо серед підлітків?

Про це в етері Громадського радіо говорили з психологинею Ольгою Рудякою-Петриченко.

За її словами, булінг у школах не зник. Трапляються хвилі, коли його стає більше або менше. Але загалом проблема є і з нею постійно працюють.

Останнім часом найпоширенішим є кібербулінг — тобто цькування дітей через інтернет. Це пов’язано з тим, що діти й підлітки проводять в інтернеті багато часу. До того ж велика кількість дітей навчається дистанційно. Тому психологічне цькування або фізичне насильство замінюються кібербулінгом.

Психологиня каже: дитячий і підлітковий булінг відрізняються.

«Дитячий булінг він більш емоційний. Менші діти побилися, посварилися й це легше сходить нанівець. А старші діти демонструють таку тенденцію, що вони більше об’єднуються проти когось. Ніхто не скасовував підлітковий вік, у якому грають гормони і в якому спостерігається більше проявів та гостріші реакції», — каже Ольга Рудяка-Петриченко.

Чим відрізняється булінг від конфлікту

Водночас вона наголосила: не кожен конфлікт — булінг. Щоб це відрізнити, потрібно дивитись, наскільки це повторювана ситуація, наскільки агресивна поведінка та якою є рівність сил.

«Якщо один на один хтось з кимось посварився, то це не булінг. Але якщо ця ситуація постійно повторюється, або якщо це об’єднання проти однієї чи кількох людей, то це вже більше ознаки булінгу», — наголосила психологиня.

Вона виділила три основні ознаки систематичного булінгу:

• повторюваність агресивної поведінки;
• нерівність сил;
• неможливість або складність дитини себе захистити.

«Тобто якщо у класі хтось когось якось обізвав, або навіть сталася бійка, але все з’ясували й історія закінчилась — то це не булінг. Але якщо це повторювана історія, якщо дитина почувається під постійним тиском від однієї людини чи групи людей — тоді це точно прояви булінгу. Але будь-яку ситуацію потрібно розглядати в контексті. Це комплексна робота, до якої мають бути залучені і батьки, і вчителі, а в деяких випадках і керівництво школи. А ще обов’язково має бути фахівець — психолог, який має допомагати вирішувати цю ситуацію», — наголосила Ольга Рудяка-Петриченко.

Вона також зазначила, що діти не завжди розуміють, що беруть участь у булінгу. Але є й ті, котрі все усвідомлюють і продовжують це робити.

Булінг рідко розсмоктується сам по собі

На її думку, з дітьми потрібно починати працювати не тоді, коли вони вже стали учасниками цькувань, а ще до того.

«Але тут не достатньо повісити один плакат чи сказати, що булінг — це погано. Це має бути постійна робота, в якій потрібно пояснювати, що таке булінг, як він може проявлятися, що навіть якийсь коментар, який ти робиш постійно, може бути булінгом. І що постійне агресивне спілкування — це теж булінг. Потрібна постійна профілактична робота й пояснення, які елементи є булінгом, і що допустимо у спілкуванні, а що — не допустимо», — наголосила психологиня Ольга Рудяка-Петриченко.

Вона також додала: булінг рідко розсмоктується сам по собі. І якщо дитина розповіла батькам про булінг, але попросила нікому про це не казати, то батькам потрібно розмовляти з дитиною та пояснювати, які наслідки для неї матимуть цькування. Якщо ж залишити все, як є, тобто нікому не говорити, як просила дитина, й нічого не вирішувати — то це буде тільки гірше для дитини.

«Дітям треба пояснювати, що не з кожною агресією, не з кожним булінгом вона може впоратися самотужки» — констатувала Ольга Рудяка-Петриченко.

Психологиня також зазначила: всі факти булінгу за можливості потрібно фіксувати. В разі критичної ситуації — звертатися в поліцію. Також потрібно спілкуватися з тими, хто займається цькуваннями та пояснювати їм наслідки їхніх дій.