40 художників і близько 100 робіт: чим особлива виставка «Прихисток уяви»

Війна позбавляє українських дітей звичного відчуття безпеки, стабільності та можливості просто бути дітьми. Щоб допомогти їм переживати складний досвід, у західних регіонах України створюють спеціальні дитячі простори. Де можна гратися, малювати, спілкуватися з психологами та знаходити підтримку. Одним із способів повернути дітям відчуття дитинства стала виставка «Прихисток уяви».

Про це в етері Громадського радіо розповіла Надія Остапчук, менеджерка проєктів Програми підтримки ОБСЄ для України, кураторка виставки «Прихисток уяви».

За її словами, ідея виставки пов’язана з досвідом створення дитячих просторів під час повномасштабної війни. Один із моментів, який особливо запам’ятався їй, стався під час відкриття першого простору «Твій» у Вінниці. Тоді через блекаут приміщення було майже повністю темним, а діти гралися при світлі маленьких ліхтариків.

Саме тоді вона усвідомила, наскільки важливою для дітей є можливість фантазувати, гратися та бачити світ інакше навіть у надзвичайно складних обставинах.

«Це були настільки апокаліптичні обставини для того, щоб просто гратися і спокійно розвиватися. Але діти просто гралися. Для них це була гра: наша психологиня організувала щось на кшталт хованок, вони шукали іграшки, книжки.

І саме тоді я здивувалася, наскільки важливою для дітей є уява, наскільки важливо вміти бачити щось інше, дивитися на ситуацію по-іншому. Власне, наша виставка «Прихисток уяви» саме про це. Про можливість дати дітям відчути дитинство, попри все, що відбувається навколо. Але назва виставки має і другий сенс. Уява може бути прихистком не лише для дітей, а й для нас, дорослих. Нам також потрібно мати місце, де можна сховатися від важких обставин, відновитися і знайти щось світле», — розповіла Остапчук.

Вона наголошує, що виставка розрахована не лише на дитячу аудиторію. До неї долучилися відомі художники, а представлені роботи мають зацікавити і дітей, і дорослих.

«Ми розповідали про виставку, говорили про те, які відомі художники братимуть у ній участь. Але все одно дехто вирішив, що якщо це дитяча виставка, то там будуть дитячі малюнки або щось дуже просте, суто для дітей.

Насправді ж виставка і для дітей, і для дорослих. Тому що всім нам зараз дуже важливо знайти цей прихисток. У ній беруть участь 40 художників, і це справді велика кількість. Представлено близько 100 робіт. Вони абсолютно різні, кожна має власну історію та художню мову, але всі об’єднані ідеєю прихистку уяви», — зазначила кураторка.

Остапчук переконана, що діти часто краще розуміють власні потреби, ніж здається дорослим. Проблема полягає в тому, що їм не завжди легко висловити свої бажання словами. Тому важливо створювати умови, у яких дитина може проявляти себе без тиску, нав’язування готових рішень чи очікувань дорослих.

«Дрослі впливи іноді якраз перешкоджають дитині робити щось своє, проявляти власні бажання. У наших просторах ми використовуємо різні методики, щоб знайти підхід до кожної дитини. Я дуже радію, що нам вдається залучати спеціалістів, адже ми відкриваємо простори і в невеликих громадах, де з фахівцями буває складно. Уява в цьому сенсі — це теж своєрідна дитяча мова. Але водночас це мова дорослих, мова нашої внутрішньої дитини, яка також потребує уваги», — пояснила менеджерка проєктів.

Окрему увагу в роботі дитячих просторів приділяють сімейній психології. Остапчук, яка також має освіту в галузі психотерапії та дитячої психології, наголошує: дитину не можна розглядати окремо від її родини.

За її словами, емоційні труднощі дитини часто пов’язані із загальною атмосферою в сім’ї. Тому психологічної підтримки можуть потребувати не лише діти, а й батьки.

«Інколи батьки можуть сказати: «Щось не так із моєю дитиною». Але це не зовсім так працює. Зазвичай ми маємо справу із цілою сімейною системою, у якій уваги та підтримки потребують усі. Дитина як найменший член сім’ї часто бере на себе якісь складні переживання, відіграє їх за всю родину. Тому, коли виникають труднощі, важливо, щоб батьки також це усвідомлювали, брали відповідальність і приходили по допомогу разом із дитиною. Саме тому наші простори створені не тільки для дітей, а й для дорослих. Там передбачені, зокрема, індивідуальні консультації для батьків. Я вірю, що коли вся сім’я разом хоче досягти результату, це відбувається набагато швидше, ніж тоді, коли ми просто віддаємо дитину до спеціаліста й намагаємося щось змінити лише в ній», — наголосила Остапчук.

Ще одним важливим напрямком роботи просторів стала підтримка самих дорослих, які працюють із дітьми. За словами Остапчук, спочатку команда намагалася максимально забезпечити простори матеріалами для занять: закуповувала канцтовари, іграшки, книжки, організовувала тренінги для фахівців.

Однак досвід показав, що навіть велика кількість матеріалів не замінить дитині уваги та присутності дорослого, якому вона може довіряти.

«Згодом зрозуміли одну дуже важливу річ: дітям зараз надзвичайно потрібна увага дорослої людини. Коли ми не завжди можемо забезпечити фізичну безпеку, особливо важливо, щоб поруч із дитиною був емоційно стійкий дорослий. Такий, який може говорити з нею, бути чесним і відкритим, не приховувати від неї важливих речей і водночас давати відчуття опори. Дитині дуже важливо знати, що є людина, на яку вона може спертися. Із цього вже починається все інше — можливість гратися, спілкуватися, вести діалог, говорити про свої переживання.

Тому одним із наших наступних напрямків стали супервізії та тренінги для дорослих, щоб вони могли краще дбати про власний емоційний стан і давати дітям необхідну підтримку. Я бачу це навіть на власному досвіді: коли мені самій емоційно складніше, моя дитина також почувається менш захищеною.

Тому дуже важливо, щоб дорослі мали ресурс підтримувати дітей. І ще важливо ставитися до них як до повноцінних людей, які мають право вибирати та говорити про те, чого вони хочуть», — розповіла кураторка виставки.

Програма підтримки ОБСЄ для України зосередила роботу просторів переважно в західних областях, куди переїжджає значна кількість дітей із регіонів, де безпекова ситуація складніша.

Проєкт розпочався у Вінниці, а згодом охопив Тернопільщину, Закарпаття, Чернівці та Івано-Франківськ.

Водночас досвід роботи показує, що потреби дітей у різних громадах відрізняються. Зокрема, серед актуальних проблем, які виявляють фахівці, — самоушкоджувальна поведінка підлітків та домашнє насильство.

«Ми почали з Вінниці, потім були Тернопіль, Закарпаття, Чернівці, Івано-Франківськ. І знаєте, навіть між областями дуже відрізняється специфіка роботи просторів, теми, з якими доводиться працювати. Після нещодавніх візитів ми побачили, що дуже важливою стала тема самоушкоджувальної поведінки серед підлітків. Також залишається актуальною проблема домашнього насильства, особливо в територіальних громадах. І, звичайно, від цього страждають діти.

Тому ми проводимо окремі тренінги, присвячені цим питанням, щоб фахівці могли вчасно помічати проблеми, правильно реагувати та допомагати дітям», — зазначила Остапчук.

Однією з історій, яка особливо надихає команду продовжувати роботу, стала історія хлопчика, який у чотири роки майже не розмовляв.

Мама дитини зверталася до лікарів і логопеда, однак не могла зрозуміти, чому син не хоче говорити. Зміни почалися після того, як хлопчик став відвідувати дитячий простір. Там його не змушували спілкуватися чи виконувати певні завдання — натомість дозволяли самому обирати, чим займатися.

«Я не можу називати імена через конфіденційність, але пам’ятаю історію хлопчика, який узагалі не розмовляв. Йому вже було чотири роки. Мама зверталася до лікарів, водила його до логопеда, але ніхто не міг зрозуміти, що відбувається і чому дитина не хоче говорити. Коли хлопчик почав приходити до дитячого простору, його ніхто не змушував розмовляти. Він міг просто сидіти, і йому приділяли увагу. З ним малювали, ліпили, пропонували різні заняття, але не вимагали обов’язково брати в них участь. Коли він відчув, що тиск зменшився, що має свободу вибору — говорити йому чи не говорити, — почалися зміни. Саме можливість вибирати, не боятися, що від тебе постійно чогось вимагають, дала йому простір для того, щоб поступово почати пробувати.

І він заговорив. У нас навіть було інтерв’ю з його мамою. Вона була настільки вражена, тому що син почав говорити дуже швидко і дуже багато. Тепер вона жартує, що він розмовляє так багато, що вона не може цьому натішитися.

Такі історії дуже надихають нас продовжувати створювати простори, де діти можуть бути собою, не відчувати тиску і розкриватися у власному темпі», — поділилася Остапчук.

На завершення розмови кураторка виставки звернулася і до дорослих, які також переживають війну, вимушені переїзди та постійну відповідальність за дітей.

Вона розповіла, що сама як мама не завжди знає, як підтримати себе у складні моменти. Тому вважає важливим створювати простір, де дорослі також можуть відновлюватися, знаходити емоційну опору та вчитися будувати довірливі стосунки з дітьми.