Аудіоплеєр

Готово до відтворення прямого ефіру.

--:--
--:--

«Не втратили здатності любити»: як люди і собаки допомагають одне одному в часи війни 

Додати Громадське радіо як бажане джерело в Google
--:--
--:--

На Київщині відкрили новий кінологічний центр ZORRO CLUB. Тут планують навчати фахівців, працювати з собаками та реалізовувати соціальні й волонтерські ініціативи. Цього ж дня відбувся випуск учасників кінологічних курсів, які організували спільно з Федерацією службово-спортивного собаківництва України.

На відкриття прийшли кінологи, рятувальники, військові, випускники курсів та власники собак. На території зібралися тварини різних порід і віку: одні вже мають досвід пошуково-рятувальної роботи, інші проходять підготовку для взаємодії з людьми, а деякі лише починають навчатися. Господарі знайомили своїх собак із іншими учасниками, спілкувалися та спостерігали за роботою кінологів.

Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо

Серед присутніх був засновник і головний тренер ZORRO CLUB Руслан. На захід він прийшов зі своїм собакою Баксом. Для кінолога ця тварина — частина його професійної історії. Чоловік розповідає, що цікавитися собаками почав ще в дитинстві. Спочатку це були домашні та сусідські тварини, а згодом у нього з’явилася собака, яку він почав тренувати самостійно. Тоді він хотів навчити її допомагати людям у пошуку худоби. Практикувався без спеціальної освіти, спостерігав за поведінкою тварини та поступово досягав результатів.

Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо

«Я навчався в школі й узяв собачку, яку почав тренувати просто навмання. Мені хотілося навчити її, у мене все виходило. Через декілька місяців вона вже допомагала не тільки мені, а й іншим людям, які зверталися по допомогу. Весь процес був побудований на позитивному навчанні. Саме з цього все почалося — з мого дитинства і моєї першої собаки», — згадує Руслан.

Пізніше він продовжив навчатися кінології на спеціалізованих курсах, працював із різними собаками та поступово розвивав власну справу. Спочатку команда відкрила кілька центрів у Харкові. Однак із початком повномасштабного російського вторгнення її робота змінилася: кінологів почали залучати до пошукових операцій після обстрілів. Собаки шукали людей під завалами — як живих, так і загиблих. Команда працювала в Харкові, Харківській та Полтавській областях. 

Руслан, Олександра і Бакс/Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо

Окремий напрям роботи Руслана — терапевтична кінологія. Він розповідає, що ще до повномасштабного вторгнення його запросили до дитячого будинку, де перебували діти з важким життєвим досвідом. Під час одного з таких візитів кінолог познайомився із хлопчиком приблизно п’яти-шести років, який майже не спілкувався з іншими дітьми й тримався осторонь. Руслан не став вимагати від нього контакту. Натомість запропонував погратися із собакою.

Бакс приносив м’яч, а кінолог поступово залучав хлопчика до гри: спочатку той просто спостерігав, потім почав брати м’яч і кидати його собаці. Згодом до гри долучили інших дітей. За словами Руслана, хлопчик мав складну історію: у п’ятирічному віці рідна мати залишала його самого в квартирі на три-чотири дні. У дитячому будинку він майже не розмовляв, а його словниковий запас обмежувався кількома словами. Після спільної гри із собакою дитина почала спілкуватися із іншими дітьми, а через кілька годин підійшла до вихователів і попросила, щоб кінолог приїхав ще раз.

Серед відвідувачів — офіцерка відділу морально-психологічного забезпечення державної прикордонної служби України Альбіна родом із Харкова. Разом із собакою Тайрою вона опановувала пошук зброї та вибухівки. Для такої роботи важлива злагоджена взаємодія, адже собаку навчають позначати небезпечну знахідку, не торкаючись її. Зараз Тайра на почесній пенсії, а прикордонниця взяла ще одного чотирилапого помічника — цуценя німецької вівчарки Бьольверка.

«Він ще трохи нитик», — усміхається Альбіна, беручи малюка на руки. Той у цей момент скавчить просто в мікрофон журналістам.

Альбіна і цуценя Бьольверк/Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо

Ще одна історія, пов’язана з роботою кінологів, — пошукова собака Мрія. Від перших днів повномасштабного вторгнення вона разом зі своєю кінологинею Олександрою працювала у Харкові, шукаючи людей після російських обстрілів і вперше знайшла живу людину під завалами. За цю роботу Мрія отримала почесне звання Собаки-героя України.

Під час одного з виїздів собака та її провідниця потрапили під повторний обстріл. Мрія зазнала контузії та травми хребта, однак ще певний час продовжувала пошукову роботу. Нині через стан здоров’я вона на пенсії, але продовжує допомагати людям як собака емоційної підтримки. Разом із Олександрою вона відвідує ветеранів, дітей та людей з інвалідністю.

Сама Олександра — керівниця пошуково-рятувального загону та співзасновниця благодійного проєкту «Мрія 1654». На відкриття вона приїхала з іншим своїм собакою — лабрадором Мудриком.

Олександра і Мудрик/Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо

«Ми приїхали до Словаччини по його дядька і сестру, але Мудрик одразу привернув нашу увагу. Він сидів, спостерігав за нами, а потім почав гратися із футбольним м’ячем: приносив його, відходив і чекав, щоб ми знову кинули. Назвали його Мудриком і на честь футболіста (мова про українського футболіста Михайла Мудрика — ред.) і тому, що він постійно щось мудрує», — розповідає Олександра.

Під час заходу кінологиня розповіла, чому пошукові та терапевтичні собаки залишаються важливими не лише під час війни. За її словами, потреба в терапевтичних собаках існувала задовго до повномасштабного вторгнення. Такі тварини можуть допомагати людям, які пережили насильство, психологічні травми або потребують емоційної підтримки з інших причин.

Важливими залишаються й пошуково-рятувальні собаки. Їх залучають не тільки після обстрілів, а й для пошуку людей, які загубилися у природному середовищі. Олександра пояснює, що техніка, зокрема дрони з тепловізорами, допомагає виявляти людей на відкритій місцевості, однак у завалах роботу собаки замінити значно складніше.

Нюх тварини дає змогу швидше визначити місце перебування людини. Якщо йдеться про живих, це може вплинути на можливість їхнього порятунку. Якщо про загиблих — допомогти родинам швидше отримати підтвердження смерті та попрощатися із близькими.

Мудрик/Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо

За словами Олександри, команда підготувала близько 20 собак для пошуково-рятувальної роботи. До повномасштабного вторгнення частину тварин продавали за кордон, де високо цінують підготовку таких фахівців. В Україні команда співпрацює з різними структурами, зокрема ДСНС, поліцією, прикордонною службою, СБУ та волонтерськими пошуковими загонами. Також готують собак-детекторів, навчених шукати вибухівку, наркотичні речовини, гроші та інші предмети.

Мудрик, із яким Олександра приїхала на відкриття, також має досвід реальної пошукової роботи.

Із чотиримісячного віку Мудрик проходив підготовку для пошуку живих людей. Він активний, витривалий, добре долає перешкоди та може працювати як у природному середовищі, так і серед техногенних руйнувань. На момент відкриття собака мав понад 15 реальних залучень, шість із яких були пов’язані з пошуком у природному середовищі, решта — на місцях руйнувань через російські обстріли України.

Кінологиня Валерія і Укропчик/Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо

Серед собак, про яких розповідали на заході, була й Лада — їй від 7 до 9 років, кавказька вівчарка, яку волонтери евакуювали із села поблизу фронту на Бахмутському напрямку після загибелі її господарів. Нині собака перебуває на перетримці у Вікторії та шукає нову родину. За словами волонтерів, попри поважний вік, Лада активна, спокійна, орієнтована на людину й добре ладнає із іншими тваринами. Можливо, серед читачів «Громадського радіо» знайдеться людина, яка захоче подарувати їй дім і турботу.

Лада з Донеччини/Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо

Одним із найемоційніших моментів заходу стала зустріч військового Олександра з цуценям бельгійської вівчарки малінуа, яке йому подарували. До цього чоловік бачив майбутнього чотирилапого друга лише на фотографіях. На відкриття цуценя привезли з червоним оксамитовим бантом. Олександр зізнався, що дуже чекав на зустріч, але водночас хвилювався дорогою до центру.

Олександр і його новий друг/Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо

«Я дуже чекав, але переживав. Їхав сюди, і мене просто трусило від хвилювання. Для мене це такий момент, що я навіть не знаю, як передати словами. У мене таке відчуття, ніби син з’явився. Це щастя», — поділився військовий.

Ветеран Олександр/Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо
Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо

Сам військовий дістав поранення на Донецькому напрямку. Під час розмови він згадав, як собаки допомагали йому й іншим пораненим військовим у шпиталі. Тоді до них приводили тварин, з якими можна було поспілкуватися, погратися чи просто побути поруч.

Олександр пригадує, що думав про те, через що довелося пройти цим собакам:

«Собаки з каліцтвами, поранені, службові, — я бачив, що вони не втратили здатності любити та підтримувати людей».


 

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Поділитися