Давайте забезпечимо працюючі ліфти, а потім бруківку, — Вікторія Войціцька про енергетичну безпеку

На Громадське радіо повертається подкаст про те, чому перемога неможлива без рівності, і як жінки змінюють правила гри: на фронті, в громадах та за столом переговорів. «1325» — це спільний проєкт Громадського радіо та ГО «Жінки в медіа». Кожен із випусків розповідає, як принципи Резолюції «1325: Жінки, мир, безпека» втілюються в Україні.

«Енергетична безпека — це не тільки про наявність світла в домівках»

Вікторія Войціцька: Роками, ще тоді, коли я була народною депутаткою, у минулому скликанні, після того я завжди наполягала, що безпека України — загальне поняття, воно має в собі містити обов’язкову складову, яка пов’язана з енергетичною безпекою. І йдеться тут не тільки про наявність світла і тепла в наших домівках.

Це і доступ до мобільного зв’язку, бо коли у нас немає електроенергії, пам’ятаємо, особливо в 2022-му році, у нас були проблеми з елементарним зв’язком між родинами. Це і питання, які пов’язані з тим, щоб ми мали базовий доступ до таких речей, як вода і працююча каналізація.

Адже, знову ж таки, 2022-й рік нас почав загортовувати і мав би підготувати до викликів 2025-го року. Але якраз те, про що ми, напевно, будемо сьогодні говорити, — ми так і не навчилися готуватися.

Загально наш добробут, і особливо в контексті жінок, бо на жінок завжди покладені додаткові обов’язки… Я не можу сказати, що це тягар, але він стає тягарем у поточних особливих умовах. За відсутності необхідної підтримки і рішень, які мали би прийматися, і з тим, щоби підтримувати добробут у своїх родинах, добробут для своїх дітей тощо.

• Тому війна, дійсно, розповсюджується і впливає на жінок, і особливо в контексті енергетичних всіх тих викликів, із якими ми зараз стикаємося, дуже суттєво.

«Градус агресії і роздратування у людей дуже високий»

Анастасія Багаліка: Коли в соцмережах жінки намагаються говорити про свій досвід зараз під час відключень світла, то я розумію, що всі ми говоримо якимись різними фразами, різним наративом, але дуже часто у відповідь на те, коли ділишся своєю реальністю, можна почути: «що ви ниєте».

Я розумію, що четвертий рік повномасштабної війни, можливо, зробив нас не такими чутливими до чужих викликів і чужої біди. Але я розумію, що тема дуже тригерна, тому що пов’язана з відповідальністю країни-агресорки за атаки на енергетичну інфраструктуру. І це не Україна сама хоче собі виключати світло і сидіти в темряві, і робити так, щоб громадяни зазнавали певного рівня дискомфорту і страждань.

І люди, які неправильно розуміють питання цієї відповідальності, це окрема тема. Але й окрема тема — це все ж таки неготовність місцевої влади, центральної влади, якихось окремих комунальних установ чи служб до таких ситуацій.

І я завжди, коли стикаюся із такими дописами, дуже уважно читаю коментарі, розумію, що градус агресії і роздратування у людей дуже високий. І як про це все говорити, якими словами і наскільки важливо ці питання обговорювати, чи просто сидіти і чекати, коли ситуація виправиться.

Ми знаємо, що відключення за повномасштабне вторгнення, вони не були весь час, вони ситуативні, залежить від атак, залежить від того, наскільки швидко наші енергетики, які неймовірні речі роблять, все ж таки відновлюють енергоінфраструктуру.

«Коли ми не говоримо про якісь проблеми, «вакуум» починає заповнювати ворог»

Вікторія Войціцька: Я рада, що у вас в ефірі можна давати розлогу відповідь на це питання, тому що воно дійсно складне. Однозначно дам відповідь на одну зі складових, — чи треба про це говорити. На 100% точно треба про це говорити.

Бо якщо ми про це не говоримо, в будь-якому випадку «вакуум» починає заповнювати ворог. Він починає нав’язувати свої наративи і свої ІПСО, 22, 23, 24-й рік — я пам’ятаю цю кампанію, коли розповідали, що «люди сидять без світла, а Україна експортує електроенергію».

Це був повний нонсенс, це не відповідало дійсності, але таким чином підбурювали людей всередині країни по відношенню до власної влади і до тих людей, які дійсно героїчно відновлювали енергопостачання.

Потім були, пам’ятаєте, теми про те, що «на моїй стороні немає світла, а у сусіда є». Битва вулиць, битва будинків, десь хтось там живе, депутат, СБУшник або будь-хто, «тому у нього є світло».

Ці всі наративи, по-перше, з ними треба працювати, людям треба пояснювати. Але ще краще іти на випередження і людям пояснювати насправді елементарно базовими такими конструкціями, що саме представляє енергосистема, які є складові. Наскільки залежить від роботи тих чи інших елементів, наявність світла в ваших домівках або його відсутність, це базовий інформаційний фундамент, який мав би бути закладений давним-давно, а цього не було зроблено.

І ми втратили багато часу.

А третій елемент, це те, про що ви також запитали, про відповідальність. На четвертому році війни ми не можемо перекладати повністю відповідальність на ворога, тому що ми знаємо, що він був, є, і залишиться, і нікуди ми не дінемось, географію ніхто не відміняв.

Тому була певна ейфорія у центральної влади, у регіональної, місцевої влади, після того, як ми відносно спокійно пережили минулу зиму. І чомусь це було якесь таке зомбування, як на мене, величезної кількості людей, тим, що ми спокійно пройшли минулу зиму, значить і цю прекрасно пройдемо. І не треба готуватися.

Якщо ми з вами візьмемо приклади конкретні, коли є садочки, в яких є електроенергія, де поставили заздалегідь ті ж самі генератори, де забезпечили наявність хоча б мінімального об’єму електроенергії для того, щоб мами могли привести своїх дітей у садочок, іти на роботу, заробляти гроші для того, щоб прогодувати цих дітей і не бути зайнятими тим, щоб шукати можливості, куди ж діти дитину, коли і вдома холодно, і темно, і в садочок також не відведеш…

Тому тут питання до місцевої влади, як на мене, однозначно, тому що це є виклики, які пов’язані з добробутом конкретної громади.

«Ворог не отримує бажаного результату на фронті, вони будуть робити все для того, щоб покарати всю націю…»

Візьмемо, до прикладу, Київ або інші великі міста, ті, особливо в яких бюджет дозволяє і дозволяв підготуватися. Провести інвентаризацію усіх соціальних закладів. Подивитися, особливо, коли йдеться про дітей, де хто вже має ті ж самі дизельні генератори, які нам на початку повномасштабного вторгнення і перший рік-два багато, які дійсно надавали наші партнери, в тому числі USAID, які тепер вже, на жаль, не працюють, закрита для нас ця опція.

І європейські країни… Там доходило, в тому числі, що і Тайвань, і Японія, всі намагалися нам допомогти, але все одно не кожен садочок і не кожна школа мала можливість отримати необхідне обладнання.

Подивитися, де нема, подивитися, що потрібне для цього, і перерозподілити… Я вам скажу, що мене це просто тригерить, коли я іще з весни на всіх ефірах казала, що нам треба готуватися до цієї зими.

Ворог не отримує бажаного результату на фронті, вони будуть робити все для того, щоб покарати всю націю, всіх українців за те, що ми все ще стоїмо. І вони будуть таргетувати найбільш вразливих: жінок, дітей, людей із інвалідністю, людей похилого віку, для яких зараз це великий виклик, вибачте, навіть просто піти купити ліки.

Якщо людина живе умовно на п’ятому навіть поверсі «хрущовки», їй без ліфта піднятися, спуститися, це вже величезний виклик. А продукти купити, а допомогти з маленькими дітьми, у мене купа питань, і я попереджала, що нам треба готуватися…

Анастасія Багаліка: Відколи існує незалежна Україна, соціальна інфраструктура є чимось залишковим…

Вікторія Войціцька: Зараз ще більш цинічна ситуація, тому що зараз ми знаходимося в умовах, впровадженої повністю або частково, — це вже дискусійне питання, — реформи децентралізації. Де центральна влада сказала, «відпускаємо вас, шановні громади, зі всім вашим багажем, в тому числі соціальної інфраструктури». «І тепер ви в вільному плаванні, робіть що хочете і відповідаєте ви повністю за те, що відбувається у ваших громадах».

Анастасія Багаліка: Давайте пояснимо цей момент людям на пальцях. Я знаю, що про реформу децентралізації говорили дуже багато, але все одно це треба пояснити, що громади мають свій бюджет, який формується з податків. Це ж не просто їх відпустили «голих-босих»…

Вікторія Войціцька: Ні, звичайно. По-перше, є громади, у яких, як ми вже почали говорити, наприклад, і Києва, де є мільярди гривень профіцит, а не дефіцит. Тобто Київ збирає більше податків, аніж той бюджет, який первинно затверджується.

І можна було би скористатися такою можливістю і зробити пріоритет.

Ліза Кузьменко: Не тільки бруківку, так?

Вікторія Войціцька: Не тільки бруківку, не тільки переходи, не тільки парки, хоча я дуже люблю парки, і Київ обожнюю за парки. Але давайте спочатку зробимо пріоритетом забезпечення людей функціонуючими ліфтами. Особливо в тих будинках, де у нас живе велика кількість людей пенсійного віку.

Де є ліфти, але вони не працюють, а люди не можуть зібрати гроші на відміну від тих будинків, де живе молодше покоління, більш заможні люди… Де люди зібрали собі гроші, купили дизельний генератор, поставили його на ліфт, і він їздить тоді, коли відсутнє електропостачання…

Слухайте розмову повністю у доданому аудіофайлі і дізнавайтеся ще більше!

Спільний проєкт Громадського радіо та ГО «Жінки в медіа». Виготовлення подкасту стало можливим завдяки комунікаційній кампанії «1325: Жінки.Мир.Безпека», що реалізується Українським Жіночим Фондом за фінансової підтримки урядів Великої Британії, Нідерландів та Канади.